Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Тоді краще не варто, — сказав дідусь, — кров'ю стечу швидше, ніж виберемося.

— А портал, сильно ризиковано?

— Так, — в один голос.

— Шкода. А як виберемося? Вибух через п'ять хвилин.

Шаентір із Томом переглянули решту непритомних і зажурилися.

— А портал якого розміру може бути? І як довго тримати можете? Мені просто не показували це заклинання в академії та й до книг доступ закрили.

— Маленька ще.

На автоматі сказав батько Тома.

— Я б посперечалася.

— Твої, пропозиції, якщо я можу потримати портал потрібного розміру і певний час.

— А самих, сильно по голові приклало?

— Мала, нахабнішаєш!

— Я краще підбадьорливого зілля!

Чоловіки розсміялися. Відкрили портал такого розміру, що в нього можна тільки навкарачки дорослому пролізти. Я висунула голову і крикнула:

— Мамо! Потрібна твоя допомога, тут декого завалило і розтрощило ноги!

Після цього до нас кинулися всі, хто був поруч. Одразу мене висмикнули і віддали старшому братові з наказом, з рук не спускати. Потім дуже швидко дістали всіх, кого завалило і придавило. Усім було надано допомогу. І вже будучи за межами завалу, почула ще один вибух у глибині завалу, а будівля, що обвалилася, просіла. Брат мене ще міцніше обійняв.

— Я краща за будь-яке підбадьорливе зілля, — пробурчала йому тихо в шию.

— І це факт! — усміхаючись сказав він. — Алекса в лікарню відвезли, завтра, максимум післязавтра, випишуть.

Сьогодні мене в лікарню ніхто не пустив. Навіть незважаючи на вмовляння і спробу поскандалити. Просто міцно обійняли і нікуди з дому не випустили. А вранці вже відвезли. Алекса ледь не збила з ніг, коли кинулася обіймати.

— Гей, все добре, чуєш?

— Угу. Зараз хвилинку і відпущу.

Потім пішли до дідуся. Він був у свідомості й дуже блідим. Йому вчора зробили операцію і зібрали ноги. Я його поцілувала в щоку і запитала.

— А ти декому писав?

— Ні.

— Дай телефон.

— Навіщо їй мене в такому стані бачити.

— Потрібно!

— Тату, не сперечайся, ця маленька фурія вчора була несамовита через те, що її до вас з Алексом не пустили. Піввечора ловили її, то біля дверей, то з вікна мало не вилізла. Один раз вибралася, то спіймали в гаражі, благо додумався її транспорт скувати!

— Ти справді вчора втекти намагалася? — здивувався Алекс.

— Угу.

Дідусь сам написав повідомлення своїй знайомій. Знаю, що вони вже кілька разів зустрічалися. Відповідь йому надійшла швидко з коротким запитанням, у якій він лікарні і палаті. Він усе це написав і надіслав своїй дівчині, фотографію моєї цікавої моськи. Відписався, що внучка наполягла, щоб він написав їй.

"І правильно зробила! Скоро буду"

— Усе, нам час додому, відпочивай!

— Доню, нічого не хочеш сказати? — поцікавився батько.

— До дідуся зараз прийде гостя. Не будемо їх бентежити. Вас потім познайомлять, не в такій обстановці.

Батько зніяковів і швидко виштовхав синів. При виході з лікарні зустріли батьків Алекса з молодшим братиком. Вони його обійняли міцно. Алекс підхопив на руки братика і поцілував у щоку.

Помітила, як повз пробігла симпатична дівчина, і посміхнулася. Вона справді дуже швидко прийшла. Вони з дідусем будуть гарною парою. Адже Теос зовсім не виглядає дідусем. Я б йому дала за мірками минулого світу років сорок із натяжкою. Томаса хоч і завалило вчора, але відбувся він при цьому легкими забоями. Але міг загинути, якби я не втрутилася.

— Пропоную нам піти посидіти разом, — запропонував Томас — завдяки одній юній особі, ми живі.

— Я б їй покарання впаяла, — пробурчала мама — заспокійливе занадто швидко вивітрилося. І це було шило в дупі з бажанням втекти з вікна.

Радість миттю вивітрилася, і я понуро опустила голову.

— Маїта, ти просто втомилася. Лія по-своєму переживала те, що трапилося.

Мама тільки кивнула.

— То що, кудись підемо? Чи ви додому? — запитав Томас, я відчувала його погляд, спрямований на мене.

Не стала чекати відповіді, пішла до машини, мовчки забралася в неї.

— Рідна, ми куди?

— Я хочу спати, — чесно зізналася мама, — я вночі майже не спала, боялася, що вона зникне.

— Мабуть, потім відзначимо. У будь—якому разі, спасибі вам, смілива донечко!

Додому їхали в мовчанні. Я, після останніх слів, замкнулася. Мама це помітила тільки вранці. Коли я залишилася займатися малюванням і прописами у своїй кімнаті, а не спустилася у вітальню.

— Ліє, у тебе все добре?

— Так.

— Ти зазвичай у вітальні займаєшся.

— Не хочу більше.

Мама насупилася, хотіла поговорити. Але їй було час їхати.

— Ти будеш удома?

— Як скажеш.

— Ліє, що сталося?!

— Нічого. Тобі пора на роботу.

Їдучи в машині на роботу, вона зателефонувала чоловікові:

— Дорогий, що я вчора зробила, що дитина замкнулася.

— Сказала, що хочеш її покарати за її поведінку і велике шило в попі. І це, коли Томас хотів відзначити і подякувати за порятунок життів його і хлопців.

— Взагалі не пам'ятаю, що говорила щось.

— Ти була сонна і втомлена. А хтось, вразлива дитина.

Танців найближчим часом не буде. Фінальний виступ зірвали і до того ж канікули почалися. До школи мені вже не потрібно. Зараз тільки у хлопчаків іспити. Цілий день займалася прописами і малюванням. До вечора приготувала вечерю і прибрала в будинку. Не гребувала допомагати собі побутовою магією.

— Привіт, сестро. А ти чого тут сидиш, — заглянув Дерек — Хто тебе образив?

— Я, — сказала мама в нього за спиною. — Лія, вибач, я вчора була дуже втомленою і не розуміла, що кажу.

— Найчастіше це те, що турбує, і те, що не хочуть говорити. Кажуть, при сильному перенапруженні.

— Доню, подивися на мене, будь ласка! — підняла голову — Вибач мене, я була неправа.

Я перетворилася і сховалася під ліжком. Хотілося плакати. У котячому вигляді сльози теж котилися, але не було схлипів, зайвих звуків. Мама не намагалася дістати сама, хотіла попросити допомогти батька. Він мав зараз приїхати додому.