Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Ліє, дихай, усе добре! — воркував батько.

Розтиснувши пальці, він стягнув із мопеда й уклав у міцні обійми.

— Усе добре, моя хороша і така смілива дівчинка.

А я заплющила очі і намагалася прийти до тями. Мене остаточно накрило страхом і панікою тільки зараз. Алекс підлетів разом із Дереком. Батько мене колисав і тихо муркотів, намагаючись заспокоїти.

— Крихітко, йди до мене, — покликала мама.

Але вже від батька не віддерли.

— Маїта, дай їй заспокійливе, її колотить не по-дитячому. Ти, на жаль, не чуєш запаху паніки та страху.

— Бачу, зате!

Мені щось вкололи в плече. За кілька секунд обм'якла і заснула. Менталіста до мене зараз не пустили. Та він би й не зміг пробитися крізь кільце рідних. Шаентір спробував напоумити рідних.

— Поки вона на заспокійливому, дайте переписати ведіння!

Після цих слів пропустили.

— Тут би всім іншим укольчик зробити.

Для менталіста завдання було із зірочкою. Видіння було вночі і його потрібно було вичленувати зі снів.

— Що таке? Ти сильно пітнієш, — занервував Шаентір.

— Коли видіння плутається серед снів і є їхньою частиною, складно зібрати окремі шматочки в цілісну картину. А в неї кілька ночей поспіль були дивні сни, і вона тільки в останню ніч зібрала цей пазл. Терпляча дитина! Усе переписав, можемо їхати. І потрібно перевірити місце, куди цей псих, — чоловік посміхнувся моїй характеристиці викрадача, — віз дітей. Він, не розбираючись, поцупив усіх кошенят, що були на виступі.

До тями прийшла в машині, у батька на руках. Причмокнула, прокидаючись, і потягнулася. Мене одразу поцілували в лоб. А я зрозуміла, де перебуваю. Батько допоміг сісти й притримував, щоб не впала з колін.

— Рідна, не крутись, — попросив батько. — Що тебе турбує?

— А як дівчатка?

— Усе добре, тільки Ірина руки й коліна обдерла. Таню спіймали в польоті.

— А де Алекс? Він же не поїхав психа ловити?

Батько подивився на синів. Вони тільки плечима знизали.

— Там пастка буде.

Януш швидко схопився за телефон і почав дзвонити Шаентіру. Той не відповідав. Він став дзвонити Алексу. Він відповів одразу.

— Ти нікуди не поїхав?

— Я поруч із тим місцем, куди її везли.

— Там пастка!

Алекс зблід, і прибравши телефон, крикнув магам:

— Пастка!

А потім ми чули вибух, такий, що навіть нас оглушило. А в мене почалася формена істерика із завиваннями. Батько сам побілішав і притиснув мене міцно до себе. Мама зупинила машину на узбіччі. Випила заспокійливого.

— Адреса, Ліє, мені потрібна адреса!

Януш сам його зчитав, доторкнувшись до мене. Я знала тільки як виглядає місцевість і як туди дістатися. Брат сів за кермо, і ми одразу поїхали. На місці вже працювали рятувальники і було багато швидких. Моїх рідних пустили допомагати, а ще одному досвідченому лікарю, пораділи.

Мене взяли з собою, з умовою, якщо я не кричу і не плачу. І я мовчки, хвостиком ходила за мамою. Коли побачила Алекса, то відійти від нього не змогла. Мене навіть у швидку разом із ним пустили і пообіцяли мамі, що доглянуть за мною. І типу досить дитині дивитися на поранених і не варто бачити мертвих.

— Його уламком по голові зачепило, — сказала лікарка, що обробляла моєму другові голову. — Жити буде, скоро прийде до тями. Йому пощастило, що він був зовні.

Я просто кивнула і взяла друга за руку. Відчула, як він її стиснув. А потім помітила, що очі розплющив.

— Ти лежи і не вставай, хлопче.

Він щось промичав.

— Нічого не знаю, лежи!

Я уткнулася чолом йому в руку і подивилася, що тут сталося. Будівля, куди нас везли, була замінована. І за такого розкладу, як зараз, вона і мала вибухнути. Загинуло десять осіб, на цьому трохи сильніше стиснула руку друга. Дідусь був ще під завалом і ледь живий. Кулею вискочила зі швидкої, яка ще нікуди не їхала. На мене увагу ніхто не звернув. А я розуміла, якщо не полізу в гущу подій і під завали, то загинуть ще маги і хороші люди.

— Лія! — почула крик батька — Не лізь! Не можна!

Та хто там батька і його крики слухав. Перед завалом обернулася і пролізла в дірку. Маги, що це бачили, очманіли.

— Рік, вона у вас вже... несподівано.

— Ти ще не раз здивуєшся сьогодні, просто хвостом відчуваю.

— Якби в неї була магія і знання, вона б могла допомогти тим, хто під завалами.

Батько тільки похмуро подивився на товариша по службі.

— Та годі!

— Мовчи і не кажи нічого і нікому! — прошипів він.

Я дісталася до дідуся й озирнулася. Він був непритомний, його сильно придавило, особливо нижню частину тіла. Поруч із ним був батько Алекса і Шаентір та ще кілька незнайомих магів. Лизнула кожного в ніс, намагаючись до тями привести. Першим прийшов до тями Томас, за кілька секунд Шаентір. Останнього, найменше завалила. Я повернулася до дідуся і стала його вухо лизати і покусувати.

— Не чіпай його, — хрипло сказав Шаентір, — йому безпам'ятство зараз найкраще. Краще повітряний фільтр для нього і тих, хто непритомний, зроби.

Для цього довелося перетворитися. І моя дрібна статура зараз зіграла нам на руку. Я зробила всім фільтри і допомагала прибирати уламки плит, якими чоловіків завалило. Шаентір, хитаючись, зміцнював місце, де нас завалило.

— Тепер хоча б на голову нічого не впаде.

— Я б не була такою впевненою. Не все ще вибухнуло. Алекс живий і майже цілий, — повідомила я Тому. — Десять загинуло. Якщо будемо тут стирчати, то й присутні обзаведуться крильцями.

— Як мені не вистачало цієї малої виразки, — пробурчав Шаентір.

Дідусь застогнав, і я відразу кинулася до нього.

— Ти тут звідки?

— Вгадай! Ти як? Ноги відчуваєш?

— Так, — застогнав він.

— Це добре. Спину не пошкодив, поки що. Потрібно з тебе цю громадину прибрати, і сподіваюся, тобі не сильно ноги розтрощило. Я не мама, я втрачу свідомість.