Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

Офелія вчасно переорієнтовується і бачить, що всі вони дивляться на неї. “Так, все добре”, - каже вона, прочищаючи горло, як робила її бабуся, і рухається. “Просто думаю”.

«Може, краще думати, коли ми будемо в безпеці всередині?» посміхається Суреш.

«Безперечно». Офелія заходить всередину, щоб приєднатися до них. Але її коліна слабші й хиткіші, ніж мали б бути, і цього разу справа не лише в різниці в силі тяжіння.

Потім, перш ніж вона встигає навіть повернутись у потрібному напрямку, щоб побачити, як сіре світло та сніг зникають надворі, двері шлюзу зачиняються за нею з важким ударом, який вона відчуває у своїх кістках.

7

«Згідно з специфікаціями, ми шукаємо панель з позначкою X326C», — оголосила Кейт, коли двері шлюзу зачиняються. «Швидше за все, найдрібнішим шрифтом». Вона роздратована.

«Ви коли-небудь думали, що справа не в шрифті, а в літніх очах, які намагаються його прочитати?” - запитує Суреш з усмішкою.

«Ви коли-небудь думали про те, що станеться, якщо я вирішу забути про вас наступного разу, коли ми кудись підемо?» — різко каже Кейт.

Настає тиша, раптова напруга згущує до неможливого вдихання повітря.

«Вибачте», — каже Кейт через мить напруженим голосом. «Я не подумала. Я…”

«Замовкни», — кидає Берч.

Це має бути про Аву. Увага Офелії загострюється.

Але момент закінчився, як тільки почався.

«Давайте зосередимося на пошуку панелі», — каже Северин знову з тим спокоєм, який вона не може розгадати. Невже він справді нічого не відчуває до свого втраченого члена команди? Або ховає емоції настільки глибоко, що вони не можуть витекти? Навіть незважаючи на обмежену взаємодію з ним, вона підозрює, що останнє.

Їхні блакитно-білі вогні на шоломах відкидають стрибаючі хаотичні тіні, коли вони розходяться, а черевики дряпають по металевій підлозі, коли всі ковзають усередині шлюзу, лід і сніг на протекторах скрегочуть після кожного дослідницького кроку. Шум чомусь моторошно знайомий.

Офелія завмирає, усі думки про Северина зникають. Її спиною пробігає тремтіння, наче хтось незнайомий проводить пальцями по шкірі. Вона знає цей звук.

Не від замерзлої вологи на підлозі, а від суміші бруду та каміння, які пройшли через процес деконструкції.

Коли вона дивиться вниз, як тільки може це зробити в своєму шоломі, вона вітає відблиск свого дитинства в сірому кольорі.

Компанія Піннакле відома своїми заходами з індивідуалізації бренду, включаючи масову роботу з індивідуальними постачальниками в рамках кількох проектів одночасно. Очевидно, ця розчавлена ​​підлога з восьмикутним візерунком є ​​однією з тактик фірмового стилю. Підняті краї маленьких виїмок дивної форми призначені для того, щоб люди не ковзали, і вони не ковзають, але без частого й ретельного чищення поглиблення схожі на крихітні чаші, які ловлять і утримують усе.

Блукаючі уламки породи. Згустки пилу.

Мініатюрні озера крові.

Офелія з силою відриває погляд від підлоги.

«Сюди», — кличе Ліана з дальньої стіни, біля порожнього відсіку для зарядки марсохода. “Я знайшла його.”

Кейт перетинає шлюз, щоб приєднатися до Ліани, і відкриває панель. «Немає живлення», — каже вона через мить, нахмурившись у голосі. Вона консультується зі своїм КПК. «Головний генератор мертвий. Я навіть не можу отримати автоматичну відповідь від свого ping. Вони, мабуть, дозволили цьому зійти нанівець. Сподіваюся, вони його не засмажили».

— Краще дізнатися зараз, — спокійно каже Северин. Здається, зараз він у своїй стихії. «Ручний привід». Він показує на ручку великого розміру біля внутрішніх дверей шлюзу.

Суреш стогне, але пробирається до Северина та Берча.

Вони беруться за роботу, і після кількох хвилин різкого дихання та бурмотіння лайки по комунікаційному каналу щось механічне брязкає вдалині, наче істота, що прокинулася після багатовікової дрімоти, і міжкімнатні двері з шипінням відкриваються.

У щілині між краєм дверей і рамою їх чекає шматок густої темряви. Офелія відчуває відкритий простір з іншого боку, хоч зовсім не бачить. Це має бути центральний хаб, згідно зі схемою на дисплеї її шолома. Загальна зона, яка використовується для прийому їжі, зустрічей і тимчасового перебування.

«Мені потрібно дістатися до системного керування, щоб побачити, з чим ми маємо справу, потрібно замінити якісь деталі чи все», — каже Кейт, повертаючи кришку панелі на місце. «Він має бути з північного боку центрального центру».

Северин киває на знак підтвердження, і Суреш підходить, щоб розсунути двері шлюзу ширше. Світло його шолома прорізає чорнильну темряву, не відкриваючи нічого, крім порожньої частини кімнати, а потім…

Крісло в їдальні з металевим каркасом стоїть навпроти дверей шлюзу, ніби навмисне поставлене туди в положенні вартового.

Тільки тепер воно перекинуте на правий бік і трохи навскоси. Подібно до того, ніби попередні мешканці так поспішали втекти, що під час поспіху їхні ноги зустрілися з ніжками стільця. На підлозі позаду нього лежать розкидані пакети з їжею, висипавшись із пластикового контейнера майже ідеальною дугою, наче випали ще на ходу.

Спочатку крики звучали як сміх, просто як гучні сплески розділових знаків у галасливій розмові під час вечірньої трапези. Але потім люди почали розбігатися, їхні стільці перекидалися над ними, коли вони відштовхувалися від столиків, щоб утекти. Її босі пальці ніг сильно притискалися до брудної ребристої підлоги, готові відштовхнутися, кинутися, але вона не могла поворухнутися.

Згадавши це, Офелія прискорює дихання, і хитає головою, наче це може перервати спогади й відштовхнути їх назад у темний куток, звідки вони прийшли.

«Жахливі лохи», — бурмоче Кейт.

«О, їм доведеться почути набагато більше, ніж це», — каже Суреш.

Офелія хмуриться на нього. Кому і що доведеться почути?

Суреш вперед вперед повз двері шлюзу, відсуваючи стілець. Пакети з їжею відлітають під його ногою в черевику, ковзаючи по підлозі.

«Більше тут нічого немає», — вимовляє він через мить. «Але… це місце величезне». Він свистить, обертаючись навколо загального центру, його світло торкається акуратно складених столів і стільців на протилежній стіні, біля того, що здається камбузом і зоною для приготування їжі на дальньому кінці. Потім менших повітряних шлюзів праворуч і ліворуч, загорнутих білою пластиковою плівкою, ймовірно, там, де центральний вузол з’єднується з меншими блоками хабів, лабораторіями та житловими приміщеннями, швидше за все.

Лише з того, що вона бачить, приміщення легко вмістить п’ятдесят чи шістдесят людей. Це що, десять команд R&E? Місця набагато більше, ніж потрібно для стандартної місії. Навіщо Піннакле знадобилося стільки місця? Лірія 393-C не була призначена для колонізації. Можливо, базова наукова станція? Але навіщо тоді їм продавати права Монтроуз? Це не має жодного сенсу.

Більше того, щось у ньому, у цьому місці, здається… неправильним. Мурашки по хребту та по руках лізуть по шкірі, незважаючи на її терморегулятор.

Або ти просто параноїк, що десятиліттями віддзеркалює стару травму під впливом поточних подій. Як ви вважаєте, що більш імовірно?

«Кейт, подивись, що ти можеш зробити в syscon», —