Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Це моя сестра. Вона усе розказала та пояснила, що з нею відбулося.

— Підселення духа відбулося. - сил було не так багато, але Емі трималася.

— Не кажи дурниць. Емі, тобі треба відпочити. Ти багато сьогодні пережила. - тиша повисла у повітрі. Мері стояла позаду та дивилася дівчині прямо в очі.

— Вона небезпечна.

— Емілі. - він сказав це майже криком. Емі здригнулася від неочікуваності. А тоді він додав тихо. - Не змушуй обирати.

— То ти вже вагаєшся? Тоді обирай її, бо я не вибір. Я або пріоритет, або ніхто.

— Не кажи так, будь ласка. Це боляче чути. Ти дорога мені людина.

— Очевидно, що ні. - він до болю стиснув її плечі.

— Відпусти мене, мені боляче. - він послабив хватку. - Я почула достатньо. 

— Емі, послухай я...

— Я сказала відпусти! - Емі зірвалася на крик. Чоловіку нічого не лишалося, окрім, як відпустити її. Він вважав, що має захистити свою сестру.

— Братику, нехай іде. - дівчинка явно була задоволена результатом. Емі не знала, що Мері сказала Едвіну та впевнена була, що та мала на нього вплив. Інтуїція ніколи не підводила дівчину.

       Емі відійшла від чоловіка та махнула рукою, щоб ті двоє дітей прямували за нею та не боялися дівчинку. Кілька секунд вони вагалися та все ж пішли за дівчиною.

       Емілі їхала своєю машиною на роботу, щоб поговорити з керівницею та з'ясувати, що робити з дітьми. В офісі панувала тиша. Дівчина вирішила переглянути усі справи, які дивилася Марта та Едвін перед тим, як піти до керівниці. Вона затрималася, діти постійно були поряд. У справах нічого не було схожого. Ні Марта, ні Едвін не переглядали потрібні справи. Але папок було менше. Дівчина побачила Доріана, який бирався вже йти.

— Доріане, зачекайте! - вона майже летіла до нього, а не бігла. - Доріане, ви не прибирати теки зі столу. Ми вчора лишали їх там, але декількох в стопках, які переглядали Едвін та Марта невистачає?

— Вони взяли їх для вивчення, коли приїздили рано вранці.

— В сенсі? О котрій вони приїздили? - дівчина була спантеличена. Пазл складався, але бракувало деталей. 

— Десь о сьомій ранку, може опів на восьму. - Дівчина відмахнулася від думки, що Едвін разом з Мартою приїжджали в офіс разом, бо він виходив ненадовго до свого друга і купив квіти, щоб вибачитися за ранній підйом.

— Бути не може. Добре, дякую, що сказали. До речі, у нас не має архівних справ із золотим м'ячиком чи щось схожим?

— Ні, справ пов'язаних з цим нема.

— А ви чули, щось про такий м'ячик? Він ще сяяв, а коли розбився, то з нього витекла рідина. І здається, вона сяяла блакитним сяйвом.

— Емілі, тільки не кажи, що він розбився в твоїх руках і сяйво потрапило у твоє тіло. 

— Ви мене лякаєте, Доріане. Але саме так схоже і було.

— Вип'ємо кави і поговоримо. Не тут. Я знаю гарне місце.

— Добре, але діти. Як з ними бути? - це прозвучало не дуже впевнено з її вуст.

— Нехай їдуть з нами. 

       Доріан відвіз дівчину у віддалений район міста. Там було затишне кафе. Коли вони зайшли в кафе, офіціантка одразу ж привіталася.

— Пане, добрий вечір! Бачу ви сьогодні з онукою прийшли. До речі, пані Лютея, вже чекає на вас. Проходьте! - дівчина вказала на віддалений столик, де сиділа жінка.

— Схоже, вас тут добре знають. І мене теж.

— Це місце наша схованка. Не кожен може його побачити. Тож, тепер ти одна з тих, хто може тут сховатися за потреби, навіть від Едвіна. 

— Дякую, Доріане. - вони підійшли до столика швидко привіталися та сіли.

— То? Що сталося? - жінка була трохи схвильована через дзвінок чоловіка.

— Що ж... я почну. - дівчина розказала все, що трапилося, але не сказала про Едвіна та їх сварку через сестру. 

— Справи кепські, дитино. Ми розберемося з цими двома янголятами. А ти поки житимеш у нас, там тобі буде спокійніше. - жінка говорила впевнено і твердо.

— Дякую! - дівчина відчула полегшення. 

       Телефон Емілі розривався від дзвінків та смс Марка та Софії. Вони щиро хвилювалися за неї та вона не наважувалася підняти слухавку. Але тоді вона все ж відповіла Софії.

— Чого не береш слухавку? З тобою все добре? Що трапилося?

— Зупинись. Моя голова зараз лусне від такої кількості питань. - Емі ледь не кричала. - Я за містом. В безпечному місці. Я не хочу ні з ким говорити.

— Це ми вже почули. - дівчина почула голос Марка поряд із Софі. - Що між вами сталося? Едвін теж кудись зник.

— Він знайшов свою сестру. Тож, я думаю він хоче побути з нею. Це його право. Та у мене з'явилася проблема. 

— Яка? - майже одночасно сказали Марк та Софія.

— Там у маєтку мене затягнуло в озеро.