Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 10

       Едвін та Емілі йшли коридором. Праворуч були панорамні вікна без скла, а ліворуч була довга стіна з різними дверима. Коридор розташовувався по колу, навколо озера, що було вкрите густим туманом. Вони йшли прямо, але дівчина відчула невідому силу, яка наче тягнула її до озера.

— Едвіне, нам треба йти звідси.

 — Емі, ми тільки-но зайшли.

— Едвіне... - вона не встигає сказати ще щось. Ніби хтось невидимий тягне її до озера. 

       Чоловік вхопив її за руку та це не допомогло. Вона зірвалася і озеро поглинуло її. Туман над озером став густішим і зовсім непроглядний. Едвін намагався стрибнути та не зміг, бо туман також являв собою захисний бар'єр, який ніхто не міг пройти. Тоді він сказав Марті та Марку терміново шукати інформаці про цей туман та, як його здолати. Сам чоловік вирушив на іншу сторону озера. Там виднілися верби та алея від них, вони також були вкриті легким туманом. В кінці алеї виднілася будівля вкрита плющем. Людей довкола не було. 

        Двері були великі, з дерева та заліза зроблені. Едвін хотів відкрити та це було не можливо зробити. На них теж було закляття. І доки чоловік шукав інший вхід Емі знаходилася під водою.

       Дівчина перебуваючи під водою відчула, що от-от станеться щось погане. Серце шалено тьохкало, кисень закінчувався. Тоді вона відчула приплив енергії та навколо неї утворилося коло енергії, це був захист від магічного впливу. Вона змогла виплисти на поверхню, та вибратися з озера дівчина не змогла. В цю мить Емі побачила мерехтіння на дні озера. Це було щось схоже на золотий м'ячик, який виблискував сяйвом, яке сам випромінював. 

        Емілі набрала повітря та спустилася на днище озера. Вона все ще перебувала в енергетичній кулі захисту від магічного впливу. В цій кулі усі магічні предмети або будь-яка магія не працюють. Коли дівчина підплила до золотого м'ячика, то туман згори розвіявся, як і чари цього маєтку. Дівчина виплила на поверхню тримаючи м'ячик в енергетичній кулі. Вона роззирнулася довкола і побачила, як Едвін заходить в будівлю з плющем. Вона попрямувала до нього. Її дихання було збите і важке, сама дівчина мокра до ниточки. 

        Едвін стояв посеред будинку. Він застиг у повному шоці та не розумінні, що відбувається. Перед його очима була вітальня. Вишукана вітальня схожа на ту, яка була в його будинку батьків. У кріслі за столиком сиділа маленька дівчинка та малювала олівцями різні картинки. На вигляд їй було не більше п'яти років. Вона сиділа спиною, тож обличчя не було видно. 

       Емілі увійшла до вітальні та пройшла до дитини. Її очі розширилися, коли вона побачила обличчя дівчинки. Чоловік був не певний у рішенні підійти ближче, бо вже десь далеко в душі знав, що це та хто він думає. Він зібрався із думками та підійшов. Маленька дівчинка домалювала картинку на якій були люди та перевела погляд на них. 

— Братику ти прийшов? Я тебе так довго чекала. Мені було страшно. - дівчинка почала плакати, але щось непокоїло Емілі. Тривога в середині лише збільшувалася.

       Тоді дівчина вирішила оглянути будинок і пошукати згадки чи натяки, як зняти закляття з м'яча. Едвін дав їй свій піджак та лишився з дівчинкою. Та розказала, як вона гуляла з батьками по алеї та раптом батьки зникли, усе покрилося туманом. Їй затулили рота та затягли в цей будинок. Дівчинка провели тут близько трьох днів. Вона чула та бачила, як тіні блукали будинком, вона знала, що її малюнки пророчі, тож переступивши через свій страх вона знайшла листи та олівці. Це була її сила, коли вона малювала, то все, що намалює здійсниться. Зазвичай вона казала батькам, що ненавидить це робити, бо хтось міг про це дізнатися.

       Дивовижно, але вона пам'ятала минуле життя та те, що тоді сталося насправді. Та дівчинка не хотіла про це говорити, бо ця правда могла зламати чоловіка. Вона вирішила трохи почекати. 

       Емілі ходила великою залою на другому поверсі та відчула присутність когось ще. Вона розширила кулю захисту на весь будинок, щоб уникнути потойбічного впливу та наслідків. Та це не допомогло. З темного кутку вийшла дівчинка вона була схожа на ту, яка сиділа з Едвіном у вітальні та була іншою. А тоді з другого кутка кімнати вийшов хлопчик такого ж віку, як і дівчинка. Вони були схожі. 

— Ти вже бачила її? - дівчинка пошепки говорила до Емі, а та лише кивнула у відповідь. У залу зайшов Едвін та його сестра Мері. Вона розлючено глянула на дівчину, а тоді на дітей.

— Я казала вам сидіти тихо і не показуватися на очі. 

       Схоже Едвін був вражений і насторожився. 

— Мері, до кого ти говориш? - він не бачить. Він. Не. Бачить. Дітей. 

       Емілі зробила два кроки назад. Її сили були слабкі, тому куля стала меншою. Едвін та його сестра стояли на місці. Мері була дуже зла. А тоді вона повисла у повітрі та крикнула так, що дівчину відкинуло у стіну. М'ячик розбився та рідина, яка світилася розлилася калюжкою біля дівчини. Та від удару втратила свідомість. Рідина світилася та розтікалася струмочком до голови дівчини. В момент, коли вона торкнулася до дівчини, усе сяйво увібралося у скроню Емілі. Вона гучно вдихнула та закашлялася приходячи до тями. 

— Вона говорить, до дітей у цій кімнаті. А сама вона одержима. І... вона не твоя сестра. - вона говорила і вставала з підлоги. 

— Емілі, заспокойся. Схоже ти сильно забилася головою. - чоловік підійшов до дівчини та оглянув її. Він не вірив, що вона це сказала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍