Анна Харламова - "Грецькі блискавки", Анна Харламова

  Я дивлюсь на свій гаманець, потім в його очі і коли беру його до рук, мене реально б'є струмом і його також. Ми обоє смикаємо руки, забираючи їх одне від одного. Ми немов блискавками зарядились. Напевно, так і є. Наша сварка немов грецькі блискавки на Олімпі. 

   — Ой! — Зойкнувши, я закусила губу. 

   — Ого! — Його очі вибухають сріблом.

   Він дивиться на мене ще кілька секунд і збирається йти. Вдома мене вчили вихованості, тож я кажу, доки він тут.

   — Дякую. 

   — А? 

   Я підіймаю руку в якій гаманець і повторюю.

   — Дякую.

   — Прошу. — Наші очі востаннє зустрілись, і він розвернувшись, пішов геть. 

    Я стою немов вкопана і дивлюсь йому вслід. Якщо б ми зустрілись десь у барі… я б на нього запала. Здається, я і так це зробила, навіть при таких обставинах. Моїй би матусі він сподобався. По-перше він неймовірної вроди. По-друге попри те, що я його образила, він проявив галантність. По-третє і найголовніше - він грек. Гарний набір для того, щоб моя мама захотіла такого зятя, а я чоловіка. 

   Я труснула головою, щоб допомогти омані злетіти з мене. Не скажу, що це дуже допомогло, але я хоча б зрушила з місця. Можливо, я зрушила лише тому, що він зник з мого поля зору і тепер я не бачила гарних сідниць в чорних брюках та широких плечей в такій самій чорній сорочці. А це чорне, як ніч волосся… і ці срібні очі - він напевне грішний бог. Можна лише уявити, що цей бог робить у ліжку. 

   Мені стало так спекотно, що я помахала на себе рукою, а потім оглядівшись, і нікого поруч не помітивши, відсунула блузку і подмухала між грудьми. Я наче опинилась на своїй батьківщині під палючим сонцем. Щось мене занесло на чоловікові, якого я більше ніколи не побачу, хоча точно знаю, де його шукати. Але цього робити не буду. 

   Розвернувшись на п'ятах, я повернула за ріг хмарочосу, з якого щойно вийшла та спіймала таксі. Мені пощастило, що я прутко прослизнула і першою махнула рукою перед автівкою. Всівшись позаду, я назвала адресу, а потім дістала свій мобільний та почала переглядати пошту, на яку мені приходять листи від читачів моєї колонки. 

    Перший лист. Запитання - “Який ресторан я обрала б для першого побачення?”, інший про те, який напій краще всього замовляти у барі “За рогом”? Третій - чи сподобалось мені в “Πιάτα από την Ολυμπία” та що я там замовила? 

   Останній лист змусив мене поміркувати над тим, що мені відповісти. І якщо чесно, - я не знала. Те, що я там скуштувала - бажає кращого, а от його харизматичний власник - ласий шматочок. Міг бути десертом у власному ресторані. Напевно не одне жіноче серце розгромив, мовляв, що йому пора знову повертатись на “Олімп”. 

   Ох! Що зі мною таке?! Навіщо я про нього так багато думаю? О! Точно! Я маю написати статтю про його ресторан. І як професіонал мушу розповісти правду, навіть якщо ця правда розтрощить серце сексуальному богу з Олімпу. 

   Я мушу це зробити!

   Тим паче я розповіла читачам, що я сьогодні побуваю в грецькому ресторані і я як ніхто знаюсь на цій кухні, бо трясця його - я гречанка! Я пишаюсь своїми коренями і тим, що моя родина навчила мене любити та шанувати нашу культуру, особливо їжу. Тож, містере Красунчику з Олімпу… мені доведеться написати правду, а це - ваша μουσακάς - відстій! Тобі б в моєї мами повчитись її готувати, - тоді б в твоєму ресторані не було вільного місця. 

   Таксі зупиняється навпроти мого будинку, і я розрахувавшись, виходжу з машини. На вулиці покрапує дощ і я відчуваю свіжий аромат. Люблю блискавки та грім - це завжди мене заворожувало. Тож, рушаю до під'їзду, потім підіймаюсь на третій поверх і заходжу до своєї однокімнатної квартири, яку орендую вже більше року. Відчиняю вікно, запускаючи свіжий аромат перших крапель дощу, і кидаю свою сумочку на диван. Знімаю балетки, йду мити руки, а потім наливаю собі келих червоного вина, яке тато передав мені через свого друга, який був проїздом у Нью-Йорку. Аромат грецькиго вина спокушає торкнутись його губами і я це роблю. 

   Заплющую очі і насолоджуюсь пряним смаком вина… кориця, чорний перець і нотки гвоздики та димні нотки, які лоскочуть приємно ніс. Ковтаю і усміхаюсь. Розплющую очі та тягнусь до ноутбука. Відкриваю його, знову роблю ковток і ставлю келих на столик. Відкриваю віконце в якому буду писати статтю і ще одне віконце, з вказівками для дружки, яке мені надіслала Александра. Через тиждень я лечу на рідну землю на весілля своєї кузини, яка завжди видає себе за сваху. Навіть якщо ти нікого не шукаєш, чи не хочеш стосунків, її це не цікавить. І якщо чесно, я вже боюсь того, що буде на весіллі - бо я без пари. Чоловіка у мене не було давно і про це знає напевно вже вся Греція - в цьому постаралась Александра. Тож, щось таки на мене чекає і я від цієї думки потягнулася за келихом. Зробила один ковток, а потім подумала, що ще один буде не зайвим. Поставивши келих туди, де щойно він стояв, я мимоволі відкрила ще одне віконце і мої пальці самі зарухались по клавіатурі, вбиваючи назву ресторана “Πιάτα από την Ολυμπία”. А далі мене наче понесло, з однієї інформації і я перестрибнула на іншу і це щоб знайти його - красунчика з Олімпу. 

   В мене перехопило подих. Він просто нереальний. На фото він в чорних брюках та білій сорочці, яка гарно обрамляє м'язи його рук, які він тримав схрещеними на грудях. Біля нього були його кухарі і він був на кухні, така собі неофіційна фотосесія. Мені було замало. Я наче під впливом вина вирішила знайти його у Фейсбук і от я таращусь на фото чоловіка, який точно знає собі ціну. Декілька фото з ресторанів… напевно в нього його кілька. Чула, що в Греції він відчиняє новий ресторан. Дивуюсь, як з такими стравами в нього все гаразд з бізнесом. Але є як є. 

   Гортаю далі. Він в чорному костюмі трійка. Тягнусь за келихом. Допиваю вино і наливаю собі ще. Можна обкінчатись, якщо довго дивитись на це фото. Ці стальні очі, наче пронизують тебе через екран монітора і я починаю йорзати, наче він дійсно дивиться на мене, а тим паче читає мої збочені думки. Бо саме зараз вони такими і є.