Надія Борзакова - Дякую за зраду!, Надія Борзакова

- Ні, ти давай роззувайся, там роби свої справи і потім уже ..., - якимось дивним тоном сказав чоловік і пішов у кухню.

Стало не по собі. Тривожно. Чи не сталося чого? Можливо, у його батьків щось… Вони вже люди похилого віку.

Дуже хотілося якомога довше під гарячим душем постояти, але я навіть у ванну не полізла. Так, нашвидкуруч переодяглася в домашній одяг, руки вимила, вмилася і одразу на кухню. Там Арс стояв біля вікна з келихом з бурштиновим напоєм у руках.

- Арс, краще не змішувати алкоголь та ліки…

- Ой, не починай, - відрізав він.

Я осіклася і завмерла. Всередині боляче подряпнуло образою на його різкість. Але її дуже швидко прогнала тривога. Адже за чоловіком залежностей не було і те, що він пив без приводу…

- Загалом, Ево, тут така справа, - ніяково пом'явшись, Арс допив із келиха і відставив його на стільницю. - Ти сядь, ок?

- Арс, ти мене лякаєш, - сяк-так опустившись на стілець, випалила я.

Передчуття майбутньої катастрофи викликало тремтіння у всьому тілі. Машинально я обхопила себе руками за плечі. Так хотілося, щоб чоловік обійняв і щоб проблема виявилася якоюсь не страшною. Але я знала, відчувала, що це не так.

- Ева... Я покохав іншу жінку. Ось. І в нас із нею скоро буде дитина.

Я завмерла. Ні зітхнути, ні слово сказати, ні поворухнутися. Просто сиділа і на всі очі дивилася на чоловіка.

- І не треба так на мене дивитись! Це було очікувано. У нас із тобою із спільного лише робота, в якій ти вся. І дітей…. Я зрозумів, що їх хочу. Дітей хочу! Спадкоємців! Сім'ю хочу! Нормальну сім'ю, а не жалюгідну подобу.

- Жалюгідну подобу?

- Так, Ево, у нас з тобою жалюгідна подоба сім'ї. Ми за інерцією живемо. За звичкою.

Я затулила обличчя руками. Так хотілося нічого не бачити, не чути, не відчувати. Вдати, що цього не було… Кудись сховатися від болю.

- Давай тільки як люди все зробимо! Без скандалів!

– Без скандалів? - почула я свій крик. – І як люди? Тобто зраджувати мені - це по-твоєму чинити, як люди?

- Ева…

- Я тридцять років Ева! П'ять із яких віддала тобі. П'ять найкращих років життя! І я, до речі, також хочу дітей! І я пропонувала ЕКЗ, усиновлення…

– Я своїх хочу, зрозуміло? Своїх, а не чужих!

- Так сказав би про це, Арсе! Просто сказав би! Спочатку б сказав, а потім спав з іншого! Хто вона? Я її знаю?

Він пом'явся.

- Та яка різниця?

- Я її знаю?!

– Знаєш. Це Наталка!

- Наталка? - обомліла я. - Наша бариста чи що? І ти з нею, за моєю спиною... Поки я орю, як проклята, щоб у нас був бізнес, ти...

- Ага, значить тільки ти ореш, так? А я так, поряд стою?! Та якби не я, ти б досі на дядька в банку за копійки вколювала!

- Ах, ось воно як, так! Тобто, ти впевнений, що наш бізнес існує завдяки тобі?

- Наш, - зло розреготався він, - це мій бізнес, дівчинко. Мій! Твого тут нічого немає, так і знай! І після розлучення тобі нічого не дістанеться від мене! Ні копійки, зрозуміла?

- Який ти мудак, Арсе! Смердючий козел…

- Як люди по-новому розкриваються в стресових для них ситуаціях, - зло посміхнувся він. - Ось яке твоє справжнє обличчя!

- А твоє?

- Так, гаразд! Я все сказав. Скандали з тобою я не буду, не сподівайся. Краще речі збирай. Вранці я приїду і щоб тебе вже не було.

Шановні читачі!

Ласкаво прошу до новинки!

Вона буде життєва, емоційна та болісна - все, як ви любите!

Якщо сподобався початок - додавайте книгу у бібліотеку, аби не загубити, та підтримайте автора зірочкою та коментарем!