Ді Мія - Одна година на бажання , Ді Мія

 Я зітхнула, треба було рвати стосунки тоді, оце я дурепа. Випавши у свої спогади я не помітила як йдучи алеєю ми дійшли до давно закинутого будинку. Навколо росло багато червоних троянд, а гірська річка тихо шуміла, направляючи свої води до моря.

- Ем... - збентежилась я. - Мені потрібно зовсім в інший бік. Було приємно з вами поговорити, але мені час йти!

 Я хотіла вже розвернутися, але чоловік узяв мене за руку.

- Стривайте! Будь ласка! - Його ніжний голос на мить ввів мене в ступор. - Що, якщо я можу вам допомогти?Я знаю де знаходиться ваше кохання!

 Я вигнула брову.

- Вибачте, але я вам не вірю! Ніхто такого не може знати! - Я намагалася тримати себе в руках, щоб не зірватися на крик, але мій голос все одно здригнувся.

- А якщо я вам доведу? Мені потрібна лише година вашого часу. Потім ви можете слідувати туди, куди самі захочете.

 Я судомно перебирала в голові думки та відмовки, чому я не могла зараз із ним нікуди піти.

- Подумайте добре, що ви втрачаєте?  - Знову посміхнувся він своєю "фірмовою" посмішкою.

 І справді, а що я втрачаю? Крім, може бути свого життя!

- А що ми робитимемо цю годину і де?  - Примружившись та дивлячись йому в очі запитала я.

- О, ми підемо на концерт! Нам треба туди!  - Він показав на покинутий будинок, що чимось нагадував невеликий палац у готичному стилі.

- На скільки я знаю, цей будинок давно покинутий. – Я відійшла від чоловіка на крок. Зараз затягне мене туди та незрозуміло, що зробить!

- Ви вірно кажете, - наскільки Ви знаєте! Але Дафно, ви все ж таки не знаєте правди.

 Точно божевільний! Час звалювати.

- А якщо я вам пораджу дістати смартфон та постійно тримати його в руці? Ви зможете подзвонити комусь, якщо що. Або написати повідомлення, яке доставлять через годину, якщо ви його не скасуєте? - Продовжував чоловік, але не підходив ближче до мене.

 На якусь мить мені здалося, що я побачила на його обличчі відчай, але він знову зразу натягнув на обличчя посмішку. Хм… Я все ще не розуміла навіщо йому це? І що він загалом хоче від мене невже просто здійснити моє бажання? Як? Маячня божевільного!

- Ну як хочете!  – Сумно знизав він плечима. - Бути нещасним це також вибір! - Не пошкодуйте про нього потім!  - Він кивнув мені головою та пішов до хвіртки, яка знаходилась у паркані збоку від будівлі.

 Дафна, ні! Тобі це не потрібно! Я застогнала. Це шахрай, маніяк, промивач мізків! Не ведися! Намагалась я себе відмовити, але, здоровий глузд почав мене покидати. В мені вже зародилася надія. А раптом та людина дійсно мене покохає? А раптом у цьому жорстокому світі все ж таки є частинка магії? І він не такий вже й лайновий? Всього одна година і я дізнаюся про це. Або таки виявлюся повною дурепою. Чи не забагато за сьогодні я на себе наговорила? Я що не заслуговую на щастя?

Я швидко дістала смартфон з сумки та закричала:

- Стривайте!  - Молодий чоловік обернувся і я ніби знову побачила блиск, який промайнув у його зелених очах. Хоча це було неможливо побачити з такої дистанції.

- Я згодна! У вас є одна година! - Я швидко набрала братові повідомлення і поставила таймер відправлення на годину. - Через годину повідомлення буде видіслано моєму братові. - Я вказала незнайомцю на смартфон у своїй руці. - І скажу зразу, щоб ви розуміли всю серйозність ситуації - мій брат місцевий детектив і має свою агенцію. Тож, якщо я кудись пропаду усе місто буде стояти на вухах і він обов'язково вас знайде! - Погрозливим, серйозним тоном сказала я.

- Чудово! Дуже добре, що ви маєте такого брата! – Посміхнувся чоловік і навіть не на секунду не здригнувся чи ніяк не вказав свого занепокоєння.

 Він простяг мені руку, що б потиснути мою.

-  Домовились!

Я простягнула йому свою і потиснувши руку чоловікові мені здалося, як невеликий перстень з червоним каменем на його руці блиснув червоним світлом. Я швидко забрала свою руку. А незнайомець зробив запрошуючий жест та вказав на відчинену хвіртку.

- Запрошую вас у дорогу до забування мрії.

Я здригнулася відразу ж пошкодувавши про секундну слабкість, але повертати назад вже було якось не дуже гарно, ніби я не відповідаю за свої слова. Тому я випросталася та повільно пошкутильгала вперед. Ну, що подивимося на скільки я дурна і якщо я не повернусь через годину і мене там не вб'ють то мене вб'є Даміан якому долетить моє повідомлення. Я нервово хихикнула. Тільки я опинившись у дупі можу загнати себе в ще більшу дупу.