Інна Турянська - Відлюбилося, Інна Турянська

— Ти і так зачасто до ранку гуляєш, – відрізала вона. 

— Так, але ж не з тобою, – відповів, знову свердлячи її серце поглядом. 

— А ти хотів би зі мною? — запитала, ледь не задихаючись від хвилювання. 

— А чому ж не хочу, Нектаринко, – відповів, явно помічаючи її збентежений настрій.

"І знову ніякої конкретики", – засмутилася Дарина, але ніяк це не виказувала своїм виглядом.

— Де ви так довго швендяєте? — почули молоді люди голос Тимофієвої мами, що вже стояла на порозі з качалкою для тіста в руках.

— О, схоже зараз комусь буде непереливки, – хихикнула Дарина, скоса поглядаючи на Тіму. 

— Добре, що хоч не кропива, – сказав сам до себе той, чухаючи потилицю. — Мам, я зараз буду, тільки Даринку підведу, – крикнув він матері.

— Ти давно вже мав це зробити, а не дурити дівкам голову! – почув він крик матері услід. 

— Тікаймо! – знову схопила його за руку Дарина, тягнучи за собою. 

— Та тут далеко не втечеш, всього лиш п'ять хат треба пробігти, – відповів він.

— Ну ось ми і пробігли тих п'ять хат, – сумним поглядом кинула на свою домівку Даринка. — Дякую, що провів мене, Тімоха. 

— Ох, Нектаринко, мені завжди приємна твоя компанія...і компанія твоїх нектаринів, – розсміявся він, чим знову її збентежив.

— Ах, ти ж! – вибухнула дівчина. — Йди вже, а то теж качалку дістану. 

— Добре, добре, – сміявся він. — Гарної тобі ночі, Дариночка, – усміхнувся наостанок. Хай тобі щось гарне присниться, ну, наприклад, я, – додав, повертаючись до своєї хати.

"Нехай", – прошепотіла вона йому услід. Бо дійсно мріяла про те, щоб він снився їй знову і знову. А він і снився. Лише Тимофій, друг її дитинства, що безповоротно вкрав її серце, але не поспішав віддавати своє. 

###