Анна Дрімс - Подаруй мені тата, Анна Дрімс

Дівчина різко відвертається від мене, починаючи дивитись на дорогу. Підходжу майже впритул. Стаю перед нею.

— Евакуатор викликали? — запитую. А в ніс б'є якийсь до болю знайомий запах, але не можу його згадати.

— Телефон розрядився, — тихо відповідає. На її обличчя накинутий каптур, та й у темряві важко розгледіти. Але цей голос я впізнаю з тисячі. Різко здригає підборіддя, зухвало дивлячись на мене. — У вас є телефон, зателефонувати?

Невже не впізнала? А ось я впізнав.

Моя Вероніка.

— Ніка?

— Вибачте, — бачу по очах, що впізнала, проте чомусь наполегливо продовжує вдавати, що не знає мене. — Ми з вами знайомі?

— Ти зараз серйозно? — дивуюся. — Що за дитячі ігри?

— Дитячі... — втомлено видихає, погоджуючись. — То телефон є? Мій розрядився.

На автоматі дістаю мобільник із кишені, простягаю своїй кароокій. Її крижані пальчики торкаються моєї долоні. Вона набирає якийсь номер.

— Дідько! — засмучено пирхає, прибираючи з обличчя вологе волосся. — Поза зоною…

— Кому ти хотіла зателефонувати? — цікавлюся. Дощ закінчився.

— Викликати евакуатор, — дивиться на годинник. — Я дуже запізнююся.

— Родина, сім'я? — запитую.

— Так, — тихо відповідає. Дивлюся знову на її тоненькі пальчики, але обручки там не бачу.

— Я все влаштую, — відсторонено говорю, набираючи номер хлопців зі свого найближчого автосервісу. Періодично ловлю її погляди.

За двадцять хвилин її автівку забрали.

— Говори адресу, як зроблять, я привезу.

— Не варто, — дивимося один одному у вічі. — Скажи мені адресу, я сама заберу. — 

Простягаю їй візитівку сервісу. Уважно розглядає її.

А чого я чекав? У неї своє життя. Моя кароока вже не моя...

— Вибач, — серйозно кажу. Вона підіймає на мене свої очі, в яких блищать сльози, і тут мене ніби навиворіт вивертає, коли я бачу її в такому стані.

— Мені здається, ти запізнився з вибаченнями, — тихо каже, ніби кожне слово дається їй насилу. Зковтує. — На сім років…

Ніка розвертається, ловить таксі та, не сказавши більше жодного слова, їде…

А в моїй голові починають миготіти картинки з минулого… а найгірше те, що я розумію, яким покидьком вона мене вважає…

***

Дорогі читачі! Вітаю вас у своїй новій книзі. Прошу підтримати історію зірочкою, додаванням до бібліотеки та підпискою на сторінку автора) Дякую за час, який приділяєте читанню моїх книг ❤❤❤

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно