Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

1

P.S Всі ті, хто ще не "вимкнув" цю книгу, знайте - ви вже мої улюблені читачі! Дякую вам за підтримку, і за те, що залишаєтесь зі мною♡

***

Коли я спустилася у їдальню, мої батьки уже снідали. Люблю, коли ми збираємося за сніданком і вечерею разом. Це не завжди у нас виходить через деякі обставини, але ми стараємося приділити час сімейним розмовам на початку і в кінці дня.

- Доброго ранку, донечко, як спалося? - звернувся до мене тато, випивши ковток кави.

- Нормально. Якби я виспалася, було б ще краще. - сказала я, сідаючи до них за стіл.

Трохи розкажу про своїх батьків:
Моя мама - Джесс Айлен. Їй 41 рік. Мені досить легко знаходити з нею спільну мову, і це радує . У неї довге біле волосся та великі сині очі. Я зовсім не схожа на неї зовнішньо, але від неї мені достався впертий і впевнений характер. На свій вік вона виглядає досить молодо і дуже часто, коли ми з нею разом, всі думають, що ми сестри. Не знаю, чи добре це, чи ні, але ситуація весела.

Мій тато - Нік Айлен. Він всього лиш на рік старший від мами. Працює головним директором в одному з найвідоміших банків США. Ми, до речі, живемо у цій країні, а саме у місті Вашингтон. Тато - брюнет з каро-зеленими очима, і саме з ним у мене найбільше схожих рис обличчя. Завжди чула від інших вираз "татова доня".

- Аніка, повідомити мого водія, щоби відвіз тебе до коледжу? Погода не є вдалою сьогодні. - запропонував тато.

- Батько має рацію. Хоча, це очевидно - восени Вашингтон рідко радує погодою, - підтримала розмову мама, забираючи пусті тарілки у раковину.

- Ти сьогодні не їдеш з ним? – спитала я.

- Ні, я їду на своїй.

- Тоді, так. І нехай не запізнюється. Я не хочу спізнитися на пари у перший день тижня.

- Добре, передам. Дякую за сніданок, я поїхав. Не скучайте без мене, дівчата, - сказав тато, поцілувавши маму на прощання, і вийшов з будинку.

- Ані, ти сьогодні довго будеш на парах? - запитала мама.

- Ще не знаю, а що?

- Ні, нічого, просто запиталась. Доїдай швидше, а ти ж запізнюєшся.

- О'кей, - відповіла я.

Після цього я доїла свій сніданок, а потім пішла до машини, щоби поїхати в коледж.

Водій відчинив мені двері в салон автомобіля. Ох, цей великий Range Rover. Татова улюблена... Якщо він сьогодні поступився мені машиною це означає, що у нього гарний настрій.

Ми їхали приблизно 20 хвилин. Я, подякувавши за поїздку водію, вийшла і попрямувала до коледжу.

- Ані! - я почула своє ім'я і побачила свою найкращу подругу Лію. 

Я підбігла до неї і ми обнялись.

- Де ти була? Цілий ранок до тебе дзвонила.

- Ох, пробач, я знову проспала. Не було часу передзвонити.

- О Боже, як я зразу не здогадалася. Це ж Аніка Айлен, яка постійно запізнюється. - сказала Лія, і ми почали сміятись.

-  Взагалі-то, сьогодні я прийшла вчасно, і це не означає, що я завжди запізнююсь, - почала виправдовуватись я, - Ходімо вже, а то до пари залишилося п'ять хвилин.

- Ну що ж, пішли. Думаю, містер Дінкель зрадіє, що ми не запізнилися сьогодні.

Розповім трохи про Лію:
Лія — моя найкраща подруга ще з першого класу. Ще бувши малими, ми дали обіцянку, що поступимо вдвох на юристів і ніколи не будемо розлучатися. Впевнена що так і буде, адже Лія це все, що я шукала в найкращій подрузі. Лія висока дівчина з довгим перефарбованим волоссям в блонд та виразними голубими очима. У неї вони такі незвичні, що складається таке враження, ніби вона одягає лінзи. Якщо я себе вважаю симпатичною, то Лія — найкрасивіша дівчина університету. Всі хлопці на парах тільки те й роблять, що обговорюють її довгі ноги, новий лук та свіженьке фото в Instagram. А також вони просто мріють з нею зустрічатися або просто переспати. Лія обожнює плітки, інтриги та скандали. Вона вважає, що саме це зробило її такою популярною. І як би всі не старались заполонити її серце, у неї вже є хлопець, який вчиться разом з нами. Його звати Райан, і вони вже чотири місяці разом. Чому "вже"? Тому що, це рекорд Лії. Якби вона була хлопцем, я б сказала, що вона найголовніший бабій планети. Але вони варті одне одного... Ну і о'кей. Якщо ці стосунки їм підходять і разом вони щасливі - нехай буде так. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно