Уляна Пас - Згадай мене, Уляна Пас

- Здається, хтось скучив, - хмикаю, коли поцілунок завершується. Чомусь одразу шукаю поглядом Рому, але він зайнятий розмовою з Анею. 

- Шалено, - видихає Захар. 

- Може, ми вже зайдемо? - невдоволено питає Діна. - Я пити хочу!

Ми усі підтримуємо її й великою компанією проходимо всередину. Поки хлопці шукають столик, за яким помістимося ми усі, Аня тягне мене у туалет, щоб поділитися останніми новинами. 

- Діано, я збираюся запросити Рому на побачення, - заявляє подруга, коли двері за нашими спинами зачиняються. - Як думаєш, він погодиться?

- Не знаю… - мені здається, що ні, але говорити про це Ані не стану. Наближаюся до дзеркала біля раковини й розглядаю своє зображення. У мене доволі милі риси обличчя, каштанове волосся та карі очі. А от Аня - блондинка з блакитними очима. Вона так сильно схожа на Рому, наче вони рідні. А може, ідеальна пара…

- А як у тебе з Захаром? Бачу, пристрасті вирують, - Аня підходить до дзеркала, щоб нанести помаду на губи, а я уважно стежу за її діями. 

- Не так, щоб сильно… - знизую плечима. - У нас ще не було нічого, хоча Захар наполягає. 

- Чому ні? Страшно? - дивується Аня. - Так це тільки вперше. Хіба що… ти не впевнена, чи кохаєш його.

Здається, Аня бачить мене наскрізь. Я не те, що не впевнена… Я просто не знаю, що між нами. Захар чудовий і гарний, але у мене таке враження, наче роблю щось не так. І саме це відчуття не дає зробити наступний крок. 

Нашу розмову доводиться припинити, тому що заходить Діна. Залишаємо вбиральню, і в коридорі мене перехоплює Захар. Притискає своїм тілом до стіни й знову цілує. 

- Я сподіваюся, що цими вихідними у нас все станеться. Мені важко стримуватись, маленька… - він цілує мою шию, а я намагаюся відповідати. 

- Як минув твій відпочинок? - питаю, коли поцілунки закінчуються, але Захар не поспішає випускати мене зі своїх обіймів. 

Два тижні він провів на острові разом з батьками та сестрою. Тепер у нього гарна засмага, котра ще більше пасує хлопцеві. 

- Нудно, - хмикає. - До речі, навіщо знову притягнула з собою Ромку? Тільки не кажи, що і за місто він з нами поїде!

- А що тут такого? - дивуюся.

- Ді, ну ти ж знаєш, що я шалено ревную тебе до нього! - Захар починає злитися, а мені це не подобається.

- Рома - мій друг! - випалюю емоційно.

- Ага, а ти його подруга! - фиркає Захар і відпускає мене. - Ходімо, треба обговорити деталі. 

Він бере мене за руку і веде за собою назад у зал. Наш столик біля самого вікна й, оскільки всі місця зайняті, мені доводиться сідати поруч з Ромою, а з іншого боку Захар. Вікно якраз у мене за спиною, і сонце тепло зігріває через шибку. 

Поки всі обговорюють план дій на вихідні, я почуваюся трохи ніяково поміж двох хлопців, один з яких зараз водить долонею по моїй голій нозі. 

- Що ти робиш? - шепочу на вухо Захару.

- А може, не будемо чекати вихідних? Поїдемо до мене. Батьки на роботі, - хрипло відповідає. 

- Ді, твій сік, - Рома ставить переді мною склянку, і його погляд торкається руки Захара, що лежить у мене на стегні. Хлопець хмуриться і відводить погляд. 

Розмови продовжуються, і поки я п'ю свій сік, Аня постійно шепоче щось на вухо Ромі. Той, своєю чергою, стримано усміхається, і, здається, між цими двома - повна ідилія. 

- Народ, там щось відбувається! - кричить Олег, друг Захара, котрий якраз сидить обличчям до вікна. 

Усі відразу повертаються туди - і починається справжня паніка. З іншого кінця вулиці в бік кафе несеться автомобіль і навіть не думає зупинятися.

- Забираємось звідси! - кричить Захар, і всі одразу вибираються з-за столика. 

Мені шалено страшно, адже треба почекати, коли встануть усі. Захар сильно тягне мене за руку, але робить тільки гірше. Нога застрягає між диваном і столом, і я не можу її дістати.

- Швидше, Ді! - злиться хлопець. Він з такою силою тягне мою руку, наче збирається її відірвати. 

- Я не можу! - починаю плакати й знову озираюся назад. Автомобіль зовсім близько і в мене є всього кілька секунд, щоб забратися звідси. 

- Не панікуй! Все буде добре! - поруч зі мною залишаються тільки Захар і Рома. І поки останній намагається звільнити мою ногу, Захар просто відпускає мене і тікає в інший бік зали. 

- Захаре! - кричу щосили, але через потік сліз все навколо розмивається. 

- Я допоможу. Обіцяю! - чую голос Роми, і в останній момент, йому таки вдалося мене звільнити. Тільки от встигаю тільки відступити, як вуха закладає від гуркоту, а розбите скло сиплеться на голову та тіло. 

Пам'ятаю лише звук удару і власне падіння на підлогу. Вуха закладає і я не розумію, що відбувається. 

Перші кілька секунд лежу, не рухаючись, а коли вдається розплющити очі, бачу жахливу картину. Все навколо розтрощене і саме з того місця, де сиділа я, практично нічого не залишилося. Машина в'їхала у кафе, але нам, здається, вдалося врятуватися.