Нідейла Нельте - Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте

Глава перша

Тамалія

Для дівчини на реабілітації Тарин, напевно, цілком гарний. Планета розвинена, красива, тепла, жінок тут не те, що не ображають – у них взагалі на порядок більше прав. А аристократія і зовсім живе на спеціально відгородженій території, що чудово охороняється, куди і я, перша з наших, потраплю.

Єдине, що неприємно відгукується на нервах – величезна кількість рабів і, як не дивно, рабинь теж. Поменше: мабуть, щоб потрапити в рабство, дівчині потрібно дуже постаратися, матріархат все ж. Та й ціни на них на кілька нулів вище. А ось чоловіків... Особливо на території аристократів – в космопортових містах такої жахливої кількості немає... Їх водять на ланцюжках в якості іграшок, використовують як охоронців і навіть як знаряддя для зганяння злості. Дивитися неприємно, але мене готували морально. Тому я включила «режим циніка», той самий, з яким завжди мала проблеми, і спробувала себе переконати: якщо пощастить, від моєї роботи хоч щось та зміниться.

Ясним сонячним днем ​​увійшла в невеличкий двоповерховий особнячок – на першому поверсі вітальня з кухнею, на другому дві спальні, крихітний, але дуже доглянутий садок. Мрія, можна сказати. Розгрібy підвал, щоб облаштувати в ньому спортзал. Другу спальню перероблю під кабінет. Сейф, правда, в вітальні і прихований умовно – коли обладнаю кабінет, перенесу його туди і зроблю потайним. Але хороший сейф, добротний, з подвійною стіною (буде відділ для зброї), з тих, над якими працювати потрібно навіть найзапеклішим зломщикам. Зате не доведеться відразу ж світитися покупкою нового, а вже з перенесенням моя техніка впорається.

Скло і зовнішні стіни в усьому будиночку вибухо-куле-непробивні. Мода тут така у аристократії.

Вітальня – простора, світла, з м'яким білим куточком, одну зі стін займає гарна вбудована шафа, в іншої два крісла з журнальним столиком, який, при бажанні, трансформується в робочий стіл.

За легендою я не дуже багата, але аристократка – точніше, нащадок перших колоністів, тут від цього все танцює. Спочатку завдання здавалося легким: всього-то увійти у вищий світ, пропуск куди дає моє походження, і зібрати якомога більше відомостей про кожного. Ми знали про Корнеля, єдиного чоловіка серед верхівки – після смерті дружини примудрився прибрати все до рук, поки ростив донечку на зміну. Хватка у мужика, наскільки я розумію, залізна, і він контролює на Тарині величезний сегмент ринку, як виробничого, так і рабовласницького.

Заправляють всім на планеті Три Глави – спочатку від кожного з трьох перших кораблів, а як туди потрапляють зараз, належить з'ясувати. Припускаю, що шляхом інтриг та різноманітних комбінацій.

Зібрані відомості я повинна передавати через зв'язкових в контору, а заодно і сама намагатися скласти схему місцевої структури влади, щоб розуміти, де у них вразливі місця, куди можна натиснути, куди – підсадити своїх, і так далі, і тому подібне. Не занадто складна, по суті, робота, поки не накажуть роздобути якісь секретні дані. Але спочатку потрібно зрозуміти, де їх роздобувати, а також спробувати хоч раз зустрітися з Трійцею. До них просто так не підступитися, принаймні, зовні. Однак я ж тепер аристократка!

А ще у аристократів є прихований інформаційний простір зі своїми сайтами, куди я теж отримаю доступ. Наші пробитися в нього зі сторони не змогли.

Ну і двічі-тричі на тиждень, по самопочуттю, належить відвідувати реабілітаційну групу, розігрувати з себе жертву, що поступово приходить в норму. Психологи довго мене інструктували, сподіваюся, впораюся.

Антер

Іноді думки зациклюються лише на одному. Чим можна скористатися, щоб назавжди припинити це. З ранку Аміра кудись пішла, вряди годи не взявши мене з собою, і з'явилося трохи часу, але всі засоби давно вже переглянуті і відкинуті в якості невдалих знарядь самогубства.

У такі моменти буває дивно, що раніше хотілося вижити за всяку ціну. Дістали вже ці ваги. Спочатку готовий на все, щоб не відчувати більше цього болю... А потім готовий померти від того, що довелося робити...

Аміра повернулася в супроводі нового раба. Ось куди вона ходила. А я бездарно втратив дорогоцінний час.

Кнат був гарний, вгодований та накачаний – я б навіть сказав, перекачаний, без препаратів тут не обійшлося. Хоч би вона мене не змусила їх пити, вона ж поведена на чоловічих тілах. Але моє, здається, їй і без того подобається. Подобалося.

Новий раб дивився з легким презирством, чим відразу викликав неприязнь. Ми всі в одній упряжці, дурень, крім як один на одного – розраховувати нема на кого, та й друг на друга теж не завжди, кожен за себе. Коли в голові больовий чіп – не надто за когось похвилюєшься.

– Я повернулася, солодкий, – повідомила ця жирна корова, поплескавши мене по щоці. Ненавиджу. Здається, я смикнув головою. І звідки це впертість береться? Трохи приходиш в себе, і все всередині протестує проти сліпої покори. Поганий з мене раб.

Масні губи в товстому шарі кривавої помади скривилися:

– Що це ти смикаєш? Забув, як господиню вітати?

– Забудеш тут, – бурчу. Вбий ти мене вже, і справа з кінцем. Дурень, знаєш же, що так просто не буде.

В її очах загорається жадібний вогонь, мені і говорити не потрібно. Скидаю одяг – Аміра його псувати не любить, потім же новий купувати доведеться. Беру батіг, подаю як годиться, з колін. Не встаю, поки не накаже як мінімум двічі. Піднімаюся, повертаюся, беруся за вбиті в стелю кільця на штирях, які фіксують висоту. Закриваю очі, закушую губу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍