Ліра Куміра - Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра

Розділ 2. Зустріч на балу

Рухалася я немов уві сні, і, якби не яскраві очі мого нареченого, що стали для мене маяком, могла б і не дійти до вівтаря без вагань. Все ж таки думки "а чи не зарано ми на це зважилися?" відвідували мене останнім часом все частіше.
Але міцна рука моєї матінки і тверда впевненість Ірміана зробили свою справу, і ось я стою перед служителем храму і вимовляю своє заповітне «згодна». А далі все понеслося неясною суєтою: привітання рідних та близьких, за ними пішли й інші гості, і, тільки опинившись у головному парадному залі, я полегшено видихнула: упоралася.
А потім на святкування із запізненням з'явилася Христина і приголомшила нас новиною про знахідку її істинного. Тоді ми з дівчатами вперше і вплуталися в авантюру завоювання серця крижаного стража, якому судилося стати парою для нашої невгамовної рудої подруги.
План був складений (через це я ледь не пропустила перший танець молодят), і дівчата приготувалися діяти, а дізнавшись, що Аверін ще й друг мого свіжоспеченого чоловіка, ми посилили натиск, і тільки прохання дракониці зупинило нас від повноцінного абордажу шостого форту, де істинний Христини і проходив службу.
Святкування нашого з Ірміаном весілля було у розпалі, коли нам нарешті дозволили втекти у «справах молодих». Фух! Я полегшено зітхнула, забираючись у прикрашену квітами карету. Так, знала б я тоді, що на мене чекає відразу після цього - танцювала б до упаду, щоб відтягнути момент, коли ми опинимося з моїм чоловіком наодинці в спальні. Ірм із задоволенням зняв з моєї голови весільний вінок і запропонував допомогти з корсетом сукні, на що я обережно озирнулася і, зрозумівши, що мені не втекти, приречено здалася на милість переможця.
Так і почалося наше неспокійне сімейне життя.

*** Рік по тому ***

- Асті! Ми запізнюємося, - чоловік уже хвилин двадцять ходив першим поверхом нашого будинку, лякаючи робітниць своєю нетерплячістю.

- Іду! Ще буквально хвилинку! - Повторила я раз у десятий, намагаючись укласти своє волосся на кшталт зачіски, але виходило у мене не дуже, і навіщо я відмовилася від допомоги Беккі?

- Якщо не з'явишся в найближчі п'ять хвилин, то я обіцяю, що поїдеш ти на моєму плечі у тому вигляді, в якому я тебе заберу, - погроза подіяла, і я прискорилася, охоче вірячи його словам.
Сьогодні ми маємо велику подію: Дрейкардин святкує його вступ у звання командира шостого форту. Відколи Аверін зайняв місце у Раді, його заступник став виконуючим обов'язки і всіляко відтягував час, коли йому доведеться повністю взяти на себе зобов'язання перед стражниками форту.
Я прискорено поправила зачіску, на яку зважилася в останні дві хвилини, миттю глянула на себе в дзеркало і вискочила з кімнати, зустрічаючи свого чоловіка на сходах:

- А ось і я, - подумки я раділа, що мені не доведеться висіти головою вниз, поки мій коханий втілює в життя свою загрозу.
Знаю я Ірма, його хлібом не годуй, а дай мене на руках поносити, і не те щоб я зазвичай була проти, але тільки не цього разу. Вважаю за краще подорожувати на бал у класичному вигляді – сидячи в кареті на м'якому дивані.

Прибувши в маєток крижаного вартового, ми зрозуміли, що з'явилися вже точно не одними з останніх, хоч і помітили Ріна, що майнув, одже десь тут і його дружина. Це добре, тому що ми з чоловіком не часті гості на аристократичних вечірках, і я відвикла тупцювати на самоті серед натовпу незнайомих мені людей.
Христину я знайшла досить швидко, подруга теж перебувала в пошуках когось з нас. А щойно ми перестали обійматися, як до нас приєдналася моя сестра:

- Дівчата, ви не повірите! – Останнім часом усі новини Амелії починалися саме так, тому ніхто не здивувався нашій із драконицею синхронній відповіді:

- І що цього разу? - Не те щоб нам було не цікаво, просто ми не любителі вже розгаданих кимось загадок, воліючи бути в цій справі першопрохідниками.

- А цього разу... - сестра знизила голос до шепоту, і ми інстинктивно нахилилися ближче до неї, намагаючись не пропустити жодного слова, - Я знайшла згадку про третій артефакт Крижаної дракониці.

- І що це? – Наші очі загорілися азартом, тому що ми вже майже рік як намагаємося знайти застосування першим двом – серцю і сльозі дракониці, що опинилися в наших руках. А тут виявляється ще один є.

- Луска! - Захоплено промовила Амі, не намагаючись щось пояснити, тому що поруч з нами зупинилася літня пара, яка захоплено почала когось обговорювати.

Чоловіки повністю розділяли наше нове захоплення і старанно допомагали нам у пошуках інформації, що цікавила всіх нас, ось тільки було її до образливого мало, а хронометр не надто полегшував нашу долю шукачів скарбів. Хоча цього разу, дивлячись на Амі, можна було здогадатися, що їй вдалося добути щось справді цінне. Відчуваю, що ввечері буде цікаво, тепер би тільки дочекатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно