Шекспір Вільям - Антоній і Клеопатра (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Та чому
Ми повернути хочемо минуле,
Яке з презирством відкидали геть,
А те, що нині нам приємне, раптом
Стає таким огидним? О, коли б
Могла підняти мертву із могили
Рука, що не підтримала її!
Мені померла знов близькою стала…
Пора мені покинути чаклунку,
А то накличе власна бездіяльність
Сто тисяч бід на голову мою. –
Гей, Енобарбе!
Входить Е н о б а р б.
Е н о б а р б
Що мені накажеш?

А н т о н і й
Потрібно звідси забиратись геть.
Е н о б а р б. Але це уб'є наших жінок. Для них будь-яка суворість – смертельна. А якщо вже ми поїдемо – перемруть всі, як одна.
А н т о н і й. Мені потрібно їхати.
Е н о б а р б. Якщо вже це так необхідно, то хай помирають. Було б жаль даремно жертвувати ними, та коли йдеться про важливу справу, усім їм ціна – ламаний гріш. Клеопатра перша помре на місці, як тільки почує про це. Вона разів зо двадцять помирала на моїх очах за менших підстав. Вона помирає залюбки, – як видно, в смерті є для неї щось схоже на любовні обійми.
А н т о н і й. Вона дивовижно хитра.
Е н о б а р б. О ні! Всі її поривання – найщиріші прояви найчистішої любові. Мало сказати, що її зітхання – вітер, сльози – дощ. Ні, таких ураганів і злив не відмічав жоден календар. Це не хитрість. А якщо хитрість, то Клеопатра керує бурями не гірше, ніж сам Юпітер.
А н т о н і й. Краще б я ніколи не бачив її!
Е н о б а р б. Як можна про це жалкувати? Якби ти її не побачив, то прогавив би одне з чудес світу. Якщо б це щастя не випало на твою долю, довелося б вважати, що ти мандру-вав даремно.
А н т о н і й. Фульвія померла.
Е н о б а р б. Що?
А н т о н і й. Фульвія померла.
Е н о б а р б. Фульвія?
А н т о н і й. Померла.
Е н о б а р б. Ну що ж, принеси богам вдячну жертву. Коли їх божественності заманеться забрати дружину, то чоловікові слід утішатися думкою, що знайдуться кравці, які йому зшиють новий одяг замість старого ганчір'я. Коли б у світі не існувало інших жінок, то втрата Фульвії була б серйозним лихом. Але твою біду можна виправити: замість старої буде нова спідниця. Краще натри очі цибулею, щоб заплакати з такого приводу.
А н т о н і й. Я повинен розплутати ті вузли, що Фульвія зав'язала в Римі.
Е н о б а р б. А як же те, що ти зав'язав у Єгипті? Як буде виплутуватись Клеопатра, якщо ти будеш розплутуватись далеко звідси?
А н т о н і й
Доволі жартів. Передай наказ
Моїм воєначальникам. Я сам
Причини невідкладного від'їзду
Цариці поясню і попрощаюсь.
Смерть Фульвії – лише одна з подій,
Які мене додому викликають.
Обізнані мені писали друзі,
Щоб в Рим я повернувся без затримки.
Заволодівши морем, Секст Помпей
На Цезаря повстав. А наш народ,
Який мінливий у своїй любові
І за заслуги цінить лиш померлих,
Всі батькові чесноти приписав
Невизначному сину. І Помпей,
Який сильніший іменем і військом,
Ніж мужністю і славою солдата,
Піднесений юрбою, як герой.
Загрозу для держави в ньому бачу.
У ній щось потаємне визріває.
Це щось – уже не мертвий кінський волос,
Хоча іще змією він не став.
Тож передай, щоб почет готувався
Невдовзі відпливати.

Е н о б а р б
Передам.
Ідуть геть.

Сцена третя

Там же. Інша кімната.
Входять К л е о п а т р а, Х а р м і а н а,
І р а д а і А л е к с а с.

К л е о п а т р а
Де він?
Х а р м і а н а
Його не бачила я нині.

К л е о п а т р а
(до Алексаса)
Дізнайся, де він, з ким, що робить він?
Та пам'ятай – тебе не посилали.
Якщо сумний, скажи, що я танцюю,
Якщо веселий, – хвора я, скажи.
Іди вже, та скоріше повертайся.

Алексас виходить.
Х а р м і а н а
Мені здається, це – невірний шлях,
Якщо його кохаєш ти, царице,
Щоб викликать у відповідь любов.

К л е о п а т р а
Що маю я, по-твоєму, робити?

Х а р м і а н а
Йому дай волю і не супереч.

К л е о п а т р а
Дурна порада. Це – найкращий спосіб,
Щоб втратити його.

Х а р м і а н а
Хоч не дражни.
Не можемо ми гаряче кохати
Чоловіків, що викликають страх.
Входить А н т о н і й.
Ось і Антоній.

К л е о п а т р а
Як мені погано!

А н т о н і й
(на бік)
Не знаю, як сказати їй про це.
К л е о п а т р а
(до Харміани)
Ходімо звідси – я боюся впасти.
Цей біль тривати вічність не повинен,
Всьому на світі настає кінець.

А н т о н і й
Моя неперевершена царице!

К л е о п а т р а
Прошу, не наближайся!

А н т о н і й
Що з тобою?
К л е о п а т р а
Твій погляд обіцяє гарну вість.
Що у листі законної дружини?
До неї повернись. Не варто їй
Було тебе від себе відпускати.
Хай знає: не тримаю я тебе –
Не владна я. Ти тільки їй належиш.

А н т о н і й
Богам відомо…

К л е о п а т р а
Жодної цариці
Не зраджували досі так ганебно!
Та я чекала зради.

А н т о н і й
Клеопатро!

К л е о п а т р а
Хоч ти у свідки закликав богів,
Коли мені у вірності поклявся,
Чи я могла повірити тому,
Хто Фульвію так безсоромно зрадив?
Безумство – піддаватися спокусі
Клятвопорушних вуст.

А н т о н і й
Моя царице!
К л е о п а т р а
Не треба. Не шукай красивих слів.
Скажи – прощай, і все. Іще недавно,
Коли у мене дозволу просив ти
Лишитись тут, – ти красномовним був.
В моїх очах тоді ти бачив вічність,
Блаженством був цілунок губ моїх,
Я вся була небесною. Такою
Лишилась я і нині. Отже ти,
Ти, воїн, найвеличніший у світі,
До того ж – найвеличніший брехун.

А н т о н і й
Зажди…
К л е о п а т р а
Якби була я чоловіком,
Ти б оцінив відвагу єгиптян.

А н т о н і й
Послухай-но, царице. Викликають
Мене до Риму невідкладні справи,
Та серце залишаю я тобі.
В Італії усобиці і безлад.
Відрізав Рим від моря Секст Помпей.
В країні двоєвладдя. У народі
Велике невдоволення росте.
Помпей, який був вигнаний із Риму,
Тепер для невдоволених – герой,
Як спадкоємець батькової слави.
Усюди нарікають на застій
І прагнуть змін. Є ще одна причина,
Що виправдати може мій від'їзд:
Смерть Фульвії.

К л е о п а т р а
Хоч я і легковірна,
Та все ж казкам дитячим не повірю.
Невже вона померла?

А н т о н і й
Так, царице.
З цього листа дізнаєшся сама
Про заколот, який вона вчинила,
А також – де померла і коли.

К л е о п а т р а
Так ось яка в Антонія любов!
Де смуток? де розкаяння? де сльози?
Смерть Фульвії показує мені,
Як смерть мою ти сприймеш незворушно.

А н т о н і й
Не будемо сваритись. Зрозумій:
Я так зроблю, як ти мені порадиш.
Тобі клянуся животворним сонцем,
Що я твоїм слугою і солдатом
Поїду звідси. Мир або війна –
Все буде так, як ти мені накажеш.

К л е о п а т р а
(до Харміани)
Ослаб шнурки на сукні… Ні, не треба!
То враз охопить слабість, то відхлине,
Немов любов Антонія.

А н т о н і й
Повір,
Володарко моя, палкій любові,
Яка уміє вірність берегти!

К л е о п а т р а
Так, Фульвія підтвердила б цю вірність.
Заплач за нею нишком і скажи,
Коли з тобою будемо прощатись,
Що плачеш ти, бо розлучатись жаль.
Зумієш ти зворушливо зіграти
Цю сцену щиросердної брехні.

А н т о н і й
Моє терпіння лусне. Припини!

К л е о п а т р а
Зіграв ти непогано. Міг би й краще.

А н т о н і й
Клянусь мечем!..

К л е о п а т р а
Так? І щитом? Чудово.
Та все ж таки – це не межа мистецтва.
Погляньмо, Харміано, як уміє
Біситися цей римський Геркулес.

А н т о н і й
Прощай, моя царице!

К л е о п а т р а
Мій герою!
Дозволь мені сказати ще два слова.
Нас розлучає доля… ні, не те!
Ми так кохали… знов не те, не те!
Ти знаєш… Що хотіла я сказати?
Забута я, тому й забула все.

А н т о н і й
Якби я сам не знав, яке безглуздя
Належати тобі, вважав би я,
Що втілюєш ти все безглуздя світу.

К л е о п а т р а
Нелегко Клеопатрі в самоті
Носити це безглуздя біля серця.
Пробач: усе, що втілене в мені,
Ніщо, коли тобі воно немиле.
Якщо вже звідси відкликає честь,
То будь глухим до відчаю цариці.
Нехай боги тобі допомогають.
Хай увінчає лаврами твій меч
Жадана перемога. Хай удача
Перед тобою стелеться покірно.

А н т о н і й
Прощай! Ми будем разом у розлуці.
Лишившись тут, ти будеш у мені,
Як я – в тобі, в далекій стороні.
Пора у путь!

Ідуть геть.

Сцена четверта

Рим. Дім Цезаря.
Входять О к т а в і й Ц е з а р з листом у руці,
Л е п і д та слуги.

Ц е з а р
Поглянь, Лепіде, і переконайся,
Що гудити великого співбрата
Мені не злісний норов мій велить.
Ось що нам пишуть із Олександрії:
Він тільки вудить рибу та пиячить.
Тепер не більше мужності у ньому,
Ніж в Клеопатрі, хоч її жіночість
Відома всім. Насилу він прийняв
Моїх гінців і навіть не спитав
Про тих, із ким він в Римі ділить владу.
Як бачиш, уособлює в собі
Він слабкості і пристрасті ганебні.

Л е п і д
Та вади не затьмарюють його
Блискучих переваг. Так чорне небо
Підсилює лиш блиск нічних світил.
Скоріше він успадкував пороки,
Аніж набув; не сам він їх обрав,
Він тільки не спромігся їх зректися.

Ц е з а р
Поблажливий ти дуже. Хай не гріх
Валятися на ліжку Птоломея,
Держави дарувать за вдалий жарт,
З рабами пити з чаші кругової,
Зчиняти бійки з набродом смердючим,
По вулицях тиняючись удень.
Припустимо, це вибачити можна, –
Хоча кого б воно не сплямувало?
Своєю легковажністю Антоній
Відповідальність переклав на нас.
Якби він лиш дозвілля присвятив
Пияцтву і розпусті, ще нічого.
Але безславно витрачати час,
Який зове його, як барабан,
На захист підупалої держави!
Його карати треба, як хлопчиська,
Який про свій обов'язок забув.
Входить г о н е ц ь.
Л е п і д
Ось ще новини.

Г о н е ц ь
Цезарю великий!
Усі накази виконані. Вісті
Ти матимеш з кордонів щогодини.
Помпей – господар моря. Разом з ним
Тепер усі, хто Цезаря бояться.
До нього невдоволені біжать,
Про тебе розповсюджуючи брехні.

Ц е з а р
Я іншого, по-правді, й не чекав.
Давно відомо: той народу милий,
Хто не досяг ще остаточно влади.
Володаря ж не люблять за життя,
Стає він знов кумиром після смерті.
Любов юрби, як водорості в морі:
Жбурляє їх мінлива течія
Туди й сюди, допоки не згниють.

Г о н е ц ь
Заволоділи морем два пірати –
Менас і Менекрат. Їх кораблі
Постійно борознять морські простори
І чинять на Італію набіги.
Всі мешканці морського узбережжя
Залякані піратами на смерть,
Лиш молодь закликає дати опір.
Не вийде в море жоден корабель,
Щоб там легкою здобиччю не стати.
Та більше, аніж силою своєю,
Страшні пірати іменем: Помпей!

Ц е з а р
Антонію, пора! Опам'ятайся!
Гульню свою розпутну припини!
Коли, убивши Гірція і Пансу,
Тікав ти із Модени, довелось
Тобі не раз терпіти спрагу й голод.
Зманіжений з дитинства, ти зумів,
Немов дикун, їх витримати стійко.
Тобі траплялось пити кінську сечу
Або таку болотну каламуть,
Якою би погребували звірі.
Неначе олень взимку, кору їв,
Не відмовлявся ти від вовчих ягід,
А в Альпах, кажуть, їв жахливе падло,
Якого інші бачить не могли.
Не хочеться соромити тебе,
Бо витерпів ти всі випробування
Так мужньо, як належить вояку,
Що навіть щоки в тебе не запали.

Л е п і д
Так, жаль його.
Ц е з а р
Якби його хоч стид
Примусив повернутися до Риму.
Та нам пора узятися до зброї.
Військову раду скликати потрібно.
Від зволікання виграє Помпей.

Л е п і д
Лиш завтра буду, Цезарю, я знати,
Які морські і сухопутні сили
У мене є.
Ц е з а р
Я про свої також
Дізнаюся до завтра.