Шекспір Вільям - Антоній і Клеопатра (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям

Я хвалю
Розсудливість подібну і обачність.

К л е о п а т р а
Ось, Цезарю, милуйся! Подивись,
Як влада всіх приваблює і манить.
Хто вірним був мені, побіг до тебе.
Змінись усе – побігли б всі назад.
Але ж який Селевк! Немов повія,
Продажний, безсоромний! – Підлий рабе!
Задкуєш ти від мене? Не втечеш!
Очам твоїм не відлетіть на крилах
Від пазурів моїх. Собако! Зрадник!

Ц е з а р
Царице, заспокойся.

К л е о п а т р а
Стид і сором!
О Цезарю! В ту мить, коли мене
Ти вшанував появою своєю,
Слуга мій власний так мене зганьбив
В присутності твоїй!.. Нехай сховала
Я дещо із прикрас своїх жіночих,
Щоб їх на пам'ять друзям дарувать.
Нехай сховала і цінніше дещо
Для того, щоб заступництва просити
У Лівії й Октавії у Римі.
І ось за це мій власний лизоблюд
Мене ганьбить! Боги мої! Все нижче
Я падаю. Нема кінця падінню!
(до Селевка)
Геть звідси, доки жар не спопелив,
Що жевріє під попелом страждання!..
Не може євнух жінку пожаліти.

Ц е з а р
Іди, Селевку.
Селевк виходить.
К л е о п а т р а
Ми відповідальні
За все, що відбувалося при нас.
Тому, коли володаря скидають,
Чужу вину приписують йому
І зраджують невдячні.

Ц е з а р
Клеопатро,
Що в список ти внесла чи не внесла,
Трофеями вважати я не буду.
Розпоряджайся скарбом, як захочеш.
Ти не турбуйся. Цезар не гендляр,
Не буде він з тобою торгуватись.
Звільнися від думок, які гнітять,
І пам'ятай, що ми з тобою вчиним,
Як ти сама нам вкажеш. Їж і спи.
Тобі я співчуваю і турбуюсь
Про тебе, наче друг твій. Прощавай.

К л е о п а т р а
Мій царю! Мій володарю!

Ц е з а р
Не треба.
Я друг, а не володар твій. Прощай.

Сурми. Цезар з почетом іде геть.
К л е о п а т р а
Він хоче обплести мене словами,
Щоб я сама від себе відреклась. –
Послухай, Харміано…
(Шепочеться з нею.)
І р а д а
О царице!
Минув наш день, і морок кличе нас.

К л е о п а т р а
…Скоріше повертайся. З ним про все
Домовлено. Поквапиться нехай.

Х а р м і а н а
Мені все зрозуміло.
Входить Д о л а б е л л а.
Д о л а б е л л а
Де цариця?

Х а р м і а н а
Вона перед тобою.
(Іде геть.)
К л е о п а т р а
Долабелла?

Д о л а б е л л а
Виконую твою, царице, волю,
Яку із повеліннями богів
Прирівнює моя любов до тебе.
Прийшов я сповістити вам, що Цезар
Повинен через Сирію вертатись.
Тебе із дітьми вишле він вперед.
Зумієш – скористайся новиною,
А я дотримав слова.

К л е о п а т р а
Долабелло,
Твоя боржниця я.

Д о л а б е л л а
Я – твій слуга.
Мені пора до Цезаря. Прощай!

К л е о п а т р а
Спасибі і прощай.
Долабелла іде геть.
Ну от, Ірадо!
Тепер ми – лиш єгипетські ляльки,
Привабливе видовище для римлян.
Ремісники своїми молотками
Зі б'ють поміст, щоб нас було видніше,
І доведеться нам вдихати сморід
Ротів крикливих і спітнілих тіл.
І р а д а
Хай нас боги врятують!

К л е о п а т р а
Ні, Ірадо,
Все так і буде: ліктори охоче
Обмацувать нас будуть, як повій;
Ватага недолугих віршомазів
В куплетах сороміцьких нас зганьбить;
Актори невибагливим плебеям
Зіграють наш бенкет олександрійський:
Антонія покажуть пияком,
А підліток у непристойних позах
Їм зобразить царицю Клеопатру,
Неславлячи й паплюжачи мене.

І р а д а
Боги всесильні!

К л е о п а т р а
Ось що нас чекає.
І р а д а
Мені цього не бачити ніколи:
Є нігті, щоб позбутися очей.

К л е о п а т р а
Ти кажеш правду. Є хороший засіб
Звести їх розрахунки нанівець. –
Входить Х а р м і а н а.
Ну, Харміано? Як? – Мої дівчата,
Несіть мій царський одяг і убори,
Усе найкраще. Знову я пливу
Антонію назустріч вниз по Кідну. –
Ти чуєш це, Ірадо? Час прийшов
Звести з життям рахунки. – Харміано,
Останній раз цариці послужи,
А там гуляй хоч би й до скону віку. –
Вінець і всі регалії несіть.
Ірада виходить. Шум за сценою.
Що там за галас?
Входить в а р т о в и й.
В а р т о в и й
Селянин якийсь
Впустити вимагає до цариці.
Тобі приніс він кошик винних ягід.

К л е о п а т р а
Впусти його.
Вартовий виходить.
Який нікчемний вигляд
У допомоги. Він мені приніс
Свободу. Я наважилась на все.
Жіночого в мені немає більше.
Я вся, як мармур. Непостійний місяць –
Вже не моя планета.
Повертається в а р т о в и й з с е л я н и н о м,
який несе кошик.
В а р т о в и й
Ось, привів.
К л е о п а т р а
Нехай підійде він, а ти залиш нас.
Вартовий іде геть.
Ну що, мені приніс ти ту зміючку,
Яка без болю подарує смерть?

С е л я н и н. Як не принести? Приніс. Тільки я не радив би торкатися до неї. Кусається вона не на жарт! Той, хто вмирав від її укусу, рідко лишався живим, точніше – ніколи.
К л е о п а т р а. Чи пам'ятаєш ти, хто вмер від неї?
С е л я н и н. Покійників вистачає. І чоловіків, і навіть жінок. Та ось недавно чув я про одну. Чесна жіночка, тільки любить трохи збрехати для більшої правдивості, як і належить кожній жінці. Так от вона розказувала, що вона відчувала, вмираючи від зміїного укусу. І так вже вона цю змію вихваляла! Але, як кажуть, хто всякій байці вірить, того вважають дурнем. Одне скажу, – це усім зміям змія.
К л е о п а т р а. Ти можеш вже іти.
С е л я н и н. Бажаю тобі від зміючки всілякої радості. (Ставить кошик на підлогу.)
К л е о п а т р а. Прощай.
С е л я н и н. Дивись, не забудь, що вона – змія і веде себе по-зміїному.
К л е о п а т р а. Так, так. Прощай.
С е л я н и н. На змію, розумієш, покладатися важко, хіба що вона в руках тямущої людини. Бо якщо вдуматися, то що в ній хорошого, у змії?
К л е о п а т р а. Ти не турбуйся. Ми побережемось.
С е л я н и н. От і добре. А їсти їй не давай, не варта вона корму.
К л е о п а т р а. Ну, а мене тоді вона не з'їсть?
С е л я н и н. Ти думаєш, я такий дурень? Бабою сам чорт подавиться, не те що змія. Жінка, як мовиться, була б частуванням богів, якби її не зіпсував сатана. Ну і шкодить же богам це чортове плем'я! З кожного десятка жінок обов'язково зо п'ять зіпсують.
К л е о п а т р а. Ну добре. Йди тепер. Тобі пора.
С е л я н и н. І справді, пора. Побажаю тобі радості від змії. (Іде геть.)

Повертається І р а д а з мантією, короною та іншими регаліями.

К л е о п а т р а
Дай одягнути мантію й вінець.
Безсмертя вже мене до себе кличе.
Ніколи більше виноградний сік
Не змочить ці вуста. – Ірадо, швидше!
Я чую, як зове мене Антоній,
Я бачу – він встає мені назустріч,
Відважний вчинок схвалюючи мій.
Над Цезаревим щастям він сміється:
Боги для того щастя нам дають,
Щоб скинути опісля за гординю.
Я йду, твоя дружина. Зватись так
Я мужністю завоювала право.
Повітря і вогонь – це я. Все інше
Я залишаю праху. Ви готові?
Тепло останнє з губ моїх прийміть.
Пора прощатись. – Мила Харміано!
Моя Ірадо!
(Цілує їх.)
Ірада падає і вмирає.
Що це? Ти померла?!
Невже отрута на моїх вустах?
Так легко із життям ти розлучилась,
Неначе смерть – отой солодкий біль,
Коли до крові нас цілує милий.
Безмовно ти пішла, неначе світ
Воістину прощальних слів не вартий.

Х а р м і а н а
Пролийся, хмаро, зливою, щоб я
Могла сказати: це боги ридають!

К л е о п а т р а
Її Антоній першою зустріне,
Все розпитає і дарує їй
Цілунок, що мені дорожчий неба.
О сором!
(Прикладає змію до своїх грудей.)
Ну, розбійнице моя,
Розріж своїми гострими зубами
Тугий житейський вузол. Розізлись
І дій. Якби ти вміла говорити,
То обізвала б Цезаря ослом,
Бо ми його таки перехитрили.

Х а р м і а н а
Царице Сходу!

К л е о п а т р а
Тихше, не буди
Це немовля, що ссе у мене груди.
Приспить хай годувальницю свою.

Х а р м і а н а
О серце, розірвися!

К л е о п а т р а
Ця отрута –
Солодкий, заспокійливий бальзам,
Як ніжний вітерець! – О мій Антоній! –
Іди і ти до мене, друга змійко.
(Прикладає другу змію до руки.)
Навіщо зволікати…
(Падає і вмирає.)
Х а р м і а н а
…в цьому світі?
Прощай, царице. – Що ж, гордися, смерть, –
Ти кращою з жінок заволоділа. –
Закрийтеся, повіки. Вже ніколи
Ці очі не побачать більше сонця.
Корона збилась набік. Закріплю,
І служба закінчилась.
Вбігає о х о р о н а.
П е р ш и й о х о р о н е ц ь
Де цариця?

Х а р м і а н а
Тихіше. Не буди її.

П е р ш и й о х о р о н е ц ь
Та Цезар
Прислав їй…
Х а р м і а н а
… запізнілого гінця.
(Прикладає змію до своїх грудей.)
Ану, скоріш. Як слабко ти кусаєш!

П е р ш и й о х о р о н е ц ь
Сюди! Тут щось не те.

Д р у г и й о х о р о н е ц ь
Хай Долабелла
Підніметься.

П е р ш и й о х о р о н е ц ь
(до Харміани)
Скажи, що сталось тут?
Чи можна із собою так чинити?

Х а р м і а н а
Вчинити так належало цариці,
Наступниці уславлених царів.
Ах, воїне!..
(Вмирає.)
Входить Д о л а б е л л а.
Д о л а б е л л а
Що сталось?
Д р у г и й о х о р о н е ц ь
Всі померли.
Д о л а б е л л а
Ти, Цезарю, боявся недаремно.
Побачиш ти, що сталось саме те,
Чому так вперто ти хотів завадить.

Г о л о с и з а с ц е н о ю
Дорогу дайте! Цезарю дорогу!
Входить Ц е з а р з почетом.
Д о л а б е л л а
Ти, Цезарю, — завбачливий провісник,
Бо сталось те, чого боявся ти.
Ц е з а р
Це – мужній крок. Про наміри мої,
Напевне, здогадалась Клеопатра,
І от знайшла по-царськи гідний вихід.
Яка причина смерті? Я не бачу
Ні краплі крові.

Д о л а б е л л а
Варто, хто тут був?

П е р ш и й о х о р о н е ц ь
Приходив селянин, який приніс
Їм винних ягід в кошику.

Ц е з а р
Отрута!
П е р ш и й о х о р о н е ц ь
Ввійшовши, ми застали ще живу
Царицину служницю, Харміану.
Вона вінець на мертвій поправляла,
І враз упала.
Ц е з а р
Справді, гідна смерть!
Але якби отруту проковтнули,
Тіла б у них розпухли. А вона
Немов заснула, і її краса
Не тільки би Антонія сп'янила.

Д о л а б е л л а
На грудях в неї ранка, ледь припухла,
І друга – на руці.

П е р ш и й о х о р о н е ц ь
Укус змії.
(Зазирає у кошик.)
А ось на листі слиз, який лишають
На грунті змії, що живуть край Нілу.

Ц е з а р
Здається, ми знайшли причину смерті.
Мені царицин лікар говорив,
Що все вона випитувала засіб
Без болю вмерти. Покладіть її
Одну на ложе. Винесіть зі склепу
Її служниць. З Антонієм удвох
Я хочу Клеопатру поховати,
Бо не було на всій землі й не буде
Славетнішої пари, ніж вони.
Події ці, трагічні і печальні,
Хвилюють навіть тих, хто винен в них.
І буде до загиблих співчуття
Так само жити в пам'яті нащадків,
Як, сподіваюсь, слава переможця.
Обряди завершити невеселі
Я хочу доручити Долабеллі.
Усім військам наказую моїм
Іти за гробом, а опісля – в Рим.

Ідуть геть.