Народні - Чудесний столик, коза і палиця, Народні

Каже Іван:

– Віддай мені гроші, що тобі коза дотепер кидала!

І стала палиця бити… Видався Іван, іде. Прийшов домів: дуже діти попухли з голоду, та й жона опухла. Прийшов Іван до столика, потрусив столом, каже:

– Столику, аби мені тут було їсти!

І так сталося. І діти їли. І тоді каже Іван:

– Моліться Богу!

І діти стали навколішки і моляться дуже. Каже Іван:

– Слава тобі, Боже, що ти нас наситив!

Грошей доста у Івана, їсти є, робити не треба нічого. Айбо ті ґазди, що казали, що Іван ледащо, почали казати:

– Іван десь ходив і украв гроші, що є в нього!

А староста каже:

– Я чув, що в Івана є така коза, що грішми кидає.

Пишуть міністрам, аби вийшли судити Івана. Вийшли пани, кажуть:

– Іване, ми чули, що у тебе така коза, що грішми кидає.

Іван каже:

– Ідіть на город межи кози. Кедь то правда, то беріть її собі.

Позирають – не є кози. А та коза, що йому дав вітер, лежить собі на печі. Прийшли пани судити Івана. В’яжуть гайдуки Івана, а Іван каже:

– Палице, бий!

Палиця б’є панів. Доти Іван з панами судився, що сам цар почув. Каже цар:

– Іване! Чув я, що в тебе така палиця є, що сама б’є. Іди на війну!

А Іван каже:

– Піду. Лише мені одпишіть, де війна буде.

Іван зібрався і пішов. Сів собі в дупло дуба, а палиця коло нього. Прийшов цар із військом на поле, а Івана не є. А Іван каже:

– Палице, бий, що лиш видиш!

Палиця б’є царя, а цар каже:

– Боже, согрішив я, не знаю, що дію... Даруй мені життя!

Іван і вийшов з дупла. Каже цар:

– Чи то ти, Іване, мене б’єш?

– Я!

– Не вбий хоч мене; на тебе передаю царство!

І цар передав царство на Івана.