Леся Українка - Камінний господар, Леся Українка

королівський двір.

 

Анна

Чи се ж так легко?

 

Долорес

Любові легкого шляху не треба,

адже толедська рабинівна віри

зреклась для нього.

 

Анна

Потім що?

 

Долорес

Втопилась.

 

Анна

Ото, який страшний твій наречений!

Ну, правда, смак у нього не найкращий;

циганка, бусурменка і жидівка…

 

Долорес

Ти забуваєш про інфанту!

 

Анна

Ну,

з інфантою все невиразна справа!

 

Долорес

Він, у вигнання їдучи, підмовив

щонайсвятішу абатису, внуку

самого інквізитора.

 

Анна

Невже?

 

Долорес

Ще потім абатиса та держала

таверну для контрабандистів.

 

Анна

(сміється)

Справді,

він не без дотепу, твій Дон Жуан!..

А ти неначе горда з того всього,-

рахуєш тих сперечниць, мов трофеї,

що лицар твій здобув десь на турнірі.

 

Долорес

А заздрю їм, Аніто, тяжко заздрю!

Чому я не циганка, щоб могла

зректися волі вільної для нього?

Чому я не жидівка? - я б стоптала

під ноги віру, щоб йому служити!

Корона - дар малий. Якби я мала

родину,- я б її не ощадила…

 

Анна

Долорес, бійся бога!

 

Долорес

Ох, Аніто,

найбільше заздрю я тій абатисі!

Вона душі рятунок віддала,

вона зреклася раю!

(Стискає руки Анні).

Анно! Анно!

Ти не збагнеш сих заздрощів ніколи!

 

Анна

Я б їм не заздрила, тобою бувши,

нещасним тим покидькам. Ах, прости,

забула я,- він і тебе ж покинув!

 

Долорес

Мене не кидав він і не покине.

 

Анна

Знов загадки! Та що се ти, Долорес?

 

Долорес

Ходила й я до нього в ту печеру,

де він ховався…

 

Анна

(з палкою цікавістю)

Ну? І що ж? Кажи!

 

Долорес

Він був порубаний. Жону алькада

він викрасти хотів. Але алькад

її убив, а Дон Жуана зранив…

 

Анна

Та як же ти дісталася до нього?

 

Долорес

Тепер я вже й сама того не тямлю…

То щось було, як гарячковий сон…

Гляділа я його, носила воду

опівночі, і рани обмивала,

і гоїла, і вигоїла.

 

Анна

Що ж?

Осе і все?

 

Долорес

Осе і все. Він встав,

а я пішла від нього знов додому.

 

Анна

Такою ж, як була?

 

Долорес

Такою, Анно,

як чиста гостя. І ти не думай,

що я б йому далася на підмову.

Ніколи в світі!

 

Анна

Але ж ти кохаєш

його шалено.

 

Долорес

Анно, то не шал!

Кохання в мене в серці, наче кров

у чаші таємній святого Граля. 4

Я наречена, і ніхто не може

мене сплямити, навіть Дон Жуан.

І він се знає.

 

Анна

Як?

 

Долорес

Душею чує.

І він до мене має почуття,

але те почуття - то не кохання,

воно не має назви… На прощання

він зняв перстеника з руки моєї

і мовив: «Поважана сеньйорито,

як вам хто докорятиме за мене,

скажіть, що я ваш вірний наречений,

бо з іншою я вже не обміняюсь

обручками - даю вам слово честі».

 

Анна

Коли він се казав,- чи то ж не значить,

що він одну тебе кохає справді?

 

Долорес

(сумно хитає головою)

Словами серденька не одурити…

Мене з коханим тільки мрія в’яже.

Такими нареченими, як ми,

пригідно бути в небі райським духам,

а тут - яка пекельна з того мука!

Тобі того не зрозуміти, Анно,-

тобі збуваються всі сни, всі мрії…

 

Анна

«Всі сни, всі мрії» - се вже ти занадто!

 

Долорес

Чому занадто? Що тобі бракує?

Все маєш: вроду, молодість, кохання,

багатство, хутко будеш мати й шану,

належну командоровій дружині.

 

Анна

(засміявшись, устає)

Не бачу тільки, де тут сни і мрії.

 

Долорес

(з блідою усмішкою)

Та їх для тебе мовби вже й не треба.

 

Обидві панни походжають між пам’ятниками.

 

Анна

Кому ж таки не треба мрій, Долорес?

У мене є одна - дитяча - мрія…

Либонь, вона повстала з тих казок,

що баяла мені малій бабуся,-

я так любила їх…

 

Долорес

Яка ж то мрія?

 

Анна

Ет, так, химери!.. Мариться мені

якась гора стрімка та неприступна,

на тій горі міцний, суворий замок,

немов гніздо орлине… В тому замку

принцеса молода… ніхто не може

до неї доступитися на кручу…

Вбиваються і лицарі, і коні,

на гору добуваючись, і кров

червоними стрічками обвиває

підгір’я…

 

Долорес

От яка жорстока мрія!

 

Анна

У мріях все дозволено. А потім…

 

Долорес

(переймає)

…Один щасливий лицар зліз на гору

і доступив руки і серця панни.

Що ж, Анно, мрія ся уже справдилась,

бо та принцеса - то, звичайно, ти,

убиті лицарі - то ті панове,

що сватались до тебе нещасливо,

а той щасливий лицар - дон Гонзаго.

 

Анна

(сміється)

Ні, командор мій - то сама гора,

а лицаря щасливого немає

ніде на світі.

 

Долорес

Се, либонь, і краще,

бо що ж ти можеш лицареві дати

у надгороду?