В. М. Білоконьов - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

Між тим, звертаємо увагу суддів на те, що вони не мають права одночасно звільняти осіб від покарання за один із злочинів та призначати покарання за інший, тим самим не призначивши покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК), оскільки ч. 1 ст. 33 КК таке звільнення від покарання не передбачено.

Приклад перший: Вироком місцевого суду від 01.06.2007 р. Н. був засуджений за ч. 1 ст. 366 КК до штрафу в сумі 800 грн. з позбавленням права займати керівні посади строком на 1 рік, а на підставі Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. суд звільнив його від покарання. За ст. 367 КК останній був виправданий. Апеляційний суд названий вирок в частині виправдання Н. скасував і постановив свій вирок, за яким визнав його винним за ст. 367 КК і призначив за цим законом покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади строком на 2 роки без штрафу. На підставі Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. суд звільнив Н. від покарання. Верховний Суд України скасував вирок апеляційного суду[6].

На нашу думку, апеляційний суд повинен був також скасувати вирок місцевого суду в частині призначення покарання за ч. 1 ст. 366 КК, призначити покарання за окремі злочини, потім призначити остаточну міру покарання за сукупністю злочинів і лише тоді розглядати питання про звільнення особи від покарання на підставі акту про амністію. (До речі, на наш погляд Н. повинен був на підставі акту про амністію звільнений від кримінальної відповідальності, а не від покарання).

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 07.04.2005 р. З. був засуджений за ч. 1 ст. 125 КК на 1 рік виправних робіт, за ч. 1 ст. 185 КК на 1 рік позбавлення волі, за ч. 1 ст. 121 КК на 7 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК засудженому було визначено покарання у виді 7 років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду вирок щодо З. в частині його засудження за ч. 1 ст. 185 КК був скасований на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК, а справу в цій частині провадженням закрито. Цей же вирок щодо останнього в частині його засудження за ч. 1 ст. 125 КК змінено, призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн. та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК його від призначеного покарання звільнено. Виключено з вироку вказівку про призначення покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК[7].

І в цьому випадку, на наш погляд, апеляційний суд безпідставно не призначив покарання особі за сукупністю злочинів. Це він мав право зробити тільки тоді, якби звільнив особу від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, на підставі ст. 49 КК.

При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального Кодексу (ч. 2 ст. 33 КК).

Таким чином, при сукупності злочинів:

— особою вчинено два або більш злочини;

— кожне з них кваліфікується за відповідною статтею або частиною Особливої частини КК і має самостійну санкцію;

— ні за один з них особу не було засуджено, тобто всі вони вчинені до проголошення вироку або хоча б одного з вироків за один з них.

Відсутність хоча б однієї з вищезгаданих ознак означає відсутність сукупності злочинів, а отже і неможливість призначення покарання за сукупністю злочинів.

Приклад перший: Верховний Суд України, змінюючи вирок районного суду від 31.10.2005 р., яким П. було засуджено за вчинення двох злочинів, передбачених ст. 185 ч. 3 КК з призначенням покарання по кожному епізоду, а потім остаточне покарання за правилами, передбаченими ст. 70 КК, вказав, що суд першої інстанції неправильно призначив покарання за сукупністю злочинів, оскільки злочинні дії П. який вчинив повторно тотожні злочини, повинні бути кваліфіковані тільки за ст. 185 ч. 3 КК за дві крадіжки, а не окремо за кожну з них[8].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 24.10.2005 р. Л. було засуджено за ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі, за ст. 296 ч. 2 КК на 3 роки позбавлення волі, за ст. 296 ч. 1 КК на 2 роки обмеження волі, за ст. 296 ч. 1 КК на 3 роки обмеження волі. На підставі ст. 70 КК йому було визначено остаточно покарання у виді 5 років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без змін. Верховний Суд України, змінюючи вирок районного суду, відзначив, що відповідно до чинного законодавства передбачені ст. 70 КК правила призначення покарання застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого за різними статтями, так і різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається. В зв’язку з цим вищестоящий суд виключив з вироку рішення про засудження Л. за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки[9].

Правила призначення покарання за сукупністю злочинів встановлені ст. 70 КК.

У ч. 1 ст. 70 КК зазначено, що при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання