Шарль Перро - Попелюшка

Попелюшку на почесне місце, а потім запросив до танцю. Вона танцювала напрочуд граційно, і всі гості милувалися нею. Після танців подали різні смачні наїдки та питва, але принц і не доторкнувся до них — він дивився тільки на красуню–гостю і думав тільки про неї. А Попелюшка сіла біля своїх сестер, привітно розмовляла з ними й почастувала їх помаранчами та цитринами, якими пригостив її принц. Вони дуже здивувалися з такої люб'язності, бо не впізнали Попелюшку і мали її за невідому принцесу. Раптом Попелюшка почула, як годинник вибив без чверті дванадцяту. Вона ввічливо попрощалася з гостями і зникла так швидко, що ніхто не, встиг її затримати. Повернувшися додому, дівчина палко подякувала своїй хрещеній матері і сказала, що дуже хотіла б завтра знову поїхати на бал, бо принц запросив її. Чарівниця погодилася знову допомогти своїй хрещениці. Та не встигла Попелюшка докладно розповісти хрещеній матері про бал, як у двері постукали: це повернулися з королівського палацу мачуха й сестри. — Ой, як же довго ви не поверталися! — сказала Попелюшка, відчинивши двері. Вона позіхала й протирала очі так, ніби щойно прокинулась. Хоч їй, ясна річ, зовсім не хотілося спати. — Якби ти була на цьому чарівному балі, — відповіли сестри, — ти б там не занудилася! Туди приїздила незнайома принцеса, найвродливіша в світі! Вона була напрочуд люб'язна і навіть почастувала нас помаранчами та цитринами. Не тямлячися з радості, Попелюшка спитала, як звуть ту принцесу. Але сестри відповіли, що ніхто цього не знає і що принц ладен оддати все на світі, аби тільки дізнатися, хто вона така. — Невже й справді вона така гарна? — спитала Попелюшка всміхаючись. — Які ж ви щасливі, що бачили її! Якби хоч одним оком глянути на неї!.. Сестрице Жавотт, — мовила вона до старшої сестри, — будь ласка, позичте мені вашу буденну жовту сукню, і я поїду на бал. — Овва! — відповіла Жавотт. — Щоб я давала свої сукні якійсь Чорногузці! Я ще не збожеволіла! Попелюшка тільки того й чекала і аніскілечки не засмутилася, бо що б вона мала робити, якби сестра погодилася дати їй свою сукню? На другий день сестри знову поїхали на бал, і Попелюшка теж, вбрана цього разу ще розкішніше. Принц не відходив од неї ні на хвилину і раз у раз говорив їй ніжні слова. Дівчині було так хороше, і вона так щиро веселилася, що геть забула про наказ хрещеної матері, їй здавалося — до півночі ще ждати і ждати, як раптом годинник почав бити дванадцять. Попелюшка схопилася з місця й побігла з легкістю лісової кізки. Принц кинувся за нею, але марно. На сходах Попелюшка загубила один із своїх кришталевих черевичків, і принц шанобливо підібрав його. Він підбіг до брами і спитав у вартових, чи не бачили вони, куди поїхала юна принцеса. Але вартові відповіли, що нікого не бачили, крім хіба що якоїсь убогої дівчини, більше схожої на селянку, аніж на принцесу. Не почувши нічого втішного, принц сумно повернувся до палацу. Він думав тільки про те, як розшукати чарівну втікачку. А Попелюшка прибігла додому зовсім задихана, без карети, без лакеїв, у своїй старій, подертій сукенці. Нічого не залишилося в неї від її розкішного вбрання — тільки один черевичок. Коли сестри приїхали з балу, Попелюшка спитала, чи була там сьогодні прекрасна незнайомка. Вони сказали, що була, але зникла, тільки–но почало бити північ, і зникла так швидко, що навіть загубила свій соболевий черевичок, та такий гарний, що кращого ніколи не було ні в кого у світі. А принц підібрав черевичок прекрасної незнайомки і лише на нього й дивився, бо, певно, дуже закохався в принцесу. Вони сказали правду: принц і справді покохав красуню. За кілька днів він звелів привселюдно, під звуки фанфар, оголосити, що одружиться з тією дівчиною, на яку прийдеться соболевий черевичок. Принцові посланці поїхали по всій країні і міряли черевичок спершу принцесам, потім герцогиням, тоді всім дівчатам з вельможних родин, але все було марно. Нарешті принесли черевичок і двом Попелющиним сестрам. Та що вони не робили, як не старалися — не взули черевичка, бо він не налазив на їхні ноги. Тоді Попелюшка, яка відразу впізнала свій черевичок, сказала сміючись: — А дайте–но й мені поміряти — може, на мене налізе? Сестри зареготали й почали глузувати з неї. Але принців посланець пильно глянув на Попелюшку, побачив, яка вона гарна, і сказав: — Так, хай і вона спробує — адже мені наказано міряти черевичок усім дівчатам. І він поміряв черевичок на її маленьку ніжку. І диво! — черевичок узувся так швидко та легко, ніби ніжка тільки того й чекала! Сестри здивувалися, але коли Попелюшка вийняла з кишені другий такий самий черевичок і наділа його на другу ніжку, вони аж уклякли на місці. Раптом з'явилася чарівниця, доторкнулася своєю паличкою до Попелющиного вбрання, і воно перетворилося на прегарну сукню, ще розкішнішу, ніж та, в якій дівчина була на балі. Сестри впізнали в Попелюшці ту красуню, що приїздила в королівський палац. Вони кинулися їй до ніг і благали вибачити за те, що зле з нею поводились і кривдили її. Попелюшка підвела їх і сказала, що вибачає їм од щирого серця і просить наперед завжди її любити. Потім Попелюшку повезли до палацу, і принц побачив, що вона ще краща, ніж раніше. За кілька день справили весілля. А Попелюшка, така ж добра, як і вродлива, взяла сестер у палац і незабаром видала їх заміж за двох молодих вельмож.