- Солом'яний бичок

Українська народна казка Гуцульщини “Солом’яний бичок”.

Солом'яний бичок (казка) Жили собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні - нічого не мають; що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалася на діда: - Зроби та зроби мені, діду, солом'яного бичка і осмоли його смолою. - Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався? - Зроби, я вже знаю навіщо. Дід - нічого робити - взяв, зробив солом'яного бичка й осмолив його смолою. Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: - Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка: - Хто ти такий? - питає, - Скажи мені! А бичок йому: - Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. Ведмідь каже: - Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати! Бичок нічого, - мовчить. Ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав'яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав - затяг того бичка хтозна-куди! От баба прокидається - аж бичка нема. "Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть він уже додому пішов". Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться - ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: - Діду, діду! Бичок наш ведмедя привів, - іди його вбий! Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в погріб. От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: - Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись , пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка: - Хто ти такий? - питає, - Скажи мені! А бичок йому: - Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. - Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати, а то капосні собаки обідрали! - Бери! Вовк зразу до боку, хотів смоли віддерти. Драв-драв та зубами й зав'яз, що ніяк уже не віддере; що хоче назад, та ніяк. Вовтузився з тим бичком! Прокидається баба - аж бичка уже й не видно. Вона й подумала: "Мабуть, мій бичок додому побрів". Та й пішла. Коли дивиться - вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув. Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка: - Хто ти такий? - питає, - Скажи мені! - Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. - Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати; капосні хорти трохи шкури не зняли! - Бери! Зав'язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала - дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали. От як назбиралось їх, сів дід над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає: - Діду, навіщо ти ножа гостриш? - Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі і бабі кожухи. - Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу. - Ну, гляди! Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: - Діду, навіщо ти ножа гостриш? - Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити. - Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару овечок прижену. - Ну, гляди! І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: - Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ножа гостриш? - У лисички, - каже дід, - гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти. - Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі курей, і гусей принесу! - Ну, гляди! І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: "Нащо?" А він і каже: - У зайчика шкурка м'якенька, тепленька, - будуть мені на зиму рукавички й капелюх. - Ой, не ріж мене, дідусю, - я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю! Пустив і його. От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж - дер-дер! - щось до діда в двері. Баба прокинулась: - Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, - піди подивись! Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов - дер-дер! - повен двір овець вовк понаганяв. А незабаром лисичка принесла курей, гусей - усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго... І дід радий, і баба рада. Взяли попродали овечки, та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли! А бичок, що не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й не розтанув.