Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Книги для дітей » Король Гризлі 📚 - Українською

Джеймс Олівер Кервуд - Король Гризлі

308
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Король Гризлі" автора Джеймс Олівер Кервуд. Жанр книги: Книги для дітей.
Книга «Король Гризлі» була написана автором - Джеймс Олівер Кервуд. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Король Гризлі" в соціальних мережах: 

Тор — велетенський ведмідь гризлі, справжній король не лише свого ведмежого роду, а й усіх гір, де він мешкає. Мисливець Джим Ленгдон та його помічники прийшли на ті терени з єдиною метою — вбити Тора. Вони переслідують його всюди. А грізний гризлі тим часом усиновлює осиротіле ведмежатко на ім’я Мусква і навчає його виживати у лісі. І от одного дня Ленгдон зустрічається з Тором. Вони стоять на краєчку скелі, рушниця Ленгдона зламалася. Переслідувач перетворився на переслідуваного. Ведмідь і людина протистоять одне одному, і людина не має тут жодних переваг... Хто вціліє? У чиєму серці переможе добро?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 48
Перейти на сторінку:
Джеймс Олівер Кервуд
Король Гризлі

Присвячую моєму хлопчикові

Передмова

Пропонуючи вам другу книжку, де головним героєм є Природа, я почуваю певне каяття і водночас — надію. Каяття, бо я багато років полював на диких звірів, перш ніж збагнув, що дикі тварини створені зовсім не для того, щоб ми полювали па них; чи принаймні не лише для цього. Що ж до надії, то я сподіваюся, що написане мною змусить інших людей зрозуміти, що найвище задоволення від полювання — не в тому, щоб позбавляти тварину життя, а в тому, щоб не забирати його в неї.

Звісно, у цьому безкрайому світі життя невіддільне від смерті: комусь, щоб жити, треба їсти м’ясо, і смерть одних істот дарує життя іншим. Однак коли убивають задля виживання — це одне, коли ж умертвляють задля розваги — це вже зовсім інше.

Часом я згадую день, проведений у горах Британської Колумбії[1], коли упродовж неповних двох годин я убив аж чотирьох ведмедів гризлі[2], і повірте, я цим анітрохи не пишаюся. А це лише один із цілої низки епізодів, коли я був нічим не кращий за звичайного убивцю. Адже стріляти у звірів лише задля того, аби потішити свою гординю, — по суті, це те саме убивство, а убивство — один із найтяжчих гріхів.

Пишучи про звірів, я щиросердо намагаюся спокутувати бодай частину своєї провини. Крім того, мені дуже хотілося б, щоб описані мною пригоди приваблювали читача не лише романтичним ореолом, а й життєвою достовірністю. У сценах дикого буття, як і в житті людини, завжди можна побачити високе і нице, трагічне й смішне. Звірині життєписи рясніють напрочуд цікавими фактами й цілком реальними подіями, що сталися у житті справжнісіньких тварин; я вже не мав найменшої потреби вигадувати «щось своє».

У повісті «Казан» я намагався розповісти читачам про свої роки, які минули поруч із лютими їздовими собаками Півночі. У повісті «Гризлі» ретельно звіряв свою розповідь з фактами, що їх виявляв, коли досліджував життя тварин. Мусква провів зі мною літо й осінь серед Скелястих гір у Канаді. А Піпунаскуса поховано серед відрогів Файрнен-Рейндж, і в його узголів’ї, як на могилі білої людини, лежить надгробний камінь. Двоє маленьких гризлі, що трапилися нам на Атабасці[3], таки померли. А Тор і досі живий, бо для мисливців його угіддя лежать надто далеко, а в нас, коли ми полювали на цього чудового звіра, просто не здійнялася рука його застрелити. Тепер (я пишу ці рядки у липні 1916-го) знову збираюся до тих місць, якими володіють Тор і Мусква. Сподіваюся, що упізнаю Тора, як його побачу, адже тепер він став справжнісіньким чудовиськом. Та й Мусква за два роки, що минули, перетворився з ведмежати на дорослого ведмедя. Хотілося б вірити, що при зустрічі він ще упізнає мене. Мені стає тепліше на душі, коли я думаю, що він ще не забув смак цукру; що він ще пам’ятає, як іноді тулився до мене уночі; як ми відкопували з ним корінці та збирали ягоди, і як він залюбки борюкався із нами у таборі — просто так, для розваги. І все ж таки, попри все добре, що було між нами, боюся, він не пробачить мені той останній день, коли ми так підступно покинули його в горах, — нехай на волі, але ж самого, — та втекли світ за очі.


Джеймс Олівер Кервуд

Овоссо, Мічиган, травень 1916

Розділ перший

op стояв, німий і непорушний, схожий на велику бурувату скелю, і озирав свої володіння. Далеко він не бачив, як і будь-який гризлі, адже очам його — маленьким, широко посадженим, — бракувало гостроти. Він ще розгледів би козу чи гірського барана за півмилі від себе, однак усе, що перебувало далі, розчинялось у денному світлі чи в нічній пітьмі, і тут доводилося більше покладатися на слух і нюх.

І саме тому, що ніс відчув щось таке, чого ще не бачили очі, Тор принишк і стояв нерухомо. Знизу, з долини, сюди долинав дивний запах, якого він ще не знав. То був запах чужинця, який тут не жив, і це неабияк насторожувало Тора. Його не надто меткий розум намагався збагнути, кому ж належить оцей запах, але марно. Це точно був не карибу[4] — на своєму віку Тор уполював чимало цих оленів; не коза й не баран; той запах не належав лінькуватим угодованим гоферам[5], які любили ніжитися під сонечком на камінні: він з’їв їх не одну сотню і добре знав, як пахне гофер. Запах, що линув з долини, не дратував його, не наганяв страху. Він збуджував його цікавість, одначе Тор не поспішав спускатися униз, щоб дізнатися, що ж це там пахне. Цікавість цікавістю, та обережність — над усе.

Однак, навіть маючи гостріший зір і сягаючи на милю[6] чи на дві, ведмежі очі розповіли

1 2 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Гризлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король Гризлі"