Тарас Валерійович Березовець - Анексія: Острів Крим

ці дні пекла я розповіла Тарасу Березовцю для його книги. Я поїхала туди свідомо, адже хотіла, щоби люди знали, говорили й переказували одне одному правду — що насправді сталось у Криму. Правду про те, що Росія його окупувала. Правду про те, що російська влада просто вкрала частинку нашої Батьківщини, частинку мого рідного дому. Я хотіла, щоби люди боролися за свою землю. Ми всі відповідальні за те, яка вона — наша Україна, як її сприймає світ, а поки ми самі її сприймаємо тільки крізь приціл зброї. Я переконана, що ця книга написана для того, аби люди знали правду про Крим, щоби черпали інформацію з достовірних джерел, із перших вуст. Ця книга розповідає, якою ціною велася пропаганда російських ЗМІ, як збурювалося кримське населення зсередини, велася відповідна робота російських спецслужб задовго до лютневих подій 2014 року. Відповіді, яких ми не могли знайти в той буремний час, чекають вас тут, зібрані в цій книзі: це розповіді очевидців, які випробували на собі всю жорстокість «руського міра». Шура Рязанцева, активістка Автомайдану, кримчанка, яка була в полоні в російських окупантів

Я народився, виріс і все своє життя прожив у Криму. В українському Криму. Бачив, як півострів хотіли перетворити на комуністичний заповідник, створюючи автономію 1991 року. Бачив, як більшість кримчан проголосували в грудні того ж року за незалежність України. Був свідком того, як у 1993–1994 роках Крим намагалися вперше забрати в нашої країни. Весь цей час на українському півострові вільно працювали російські пропагандисти. У кабельних мережах транслювалися російські телеканали. Практично не було шкіл з українською мовою навчання. А Партія регіонів, керуючи півостровом більше десятиліття, відверто загравала з російськомовними виборцями, обіцяючи не допустити поширення в Криму «українізації». Українізації не сталося. Сталася окупація. Російська окупація українського півострова Крим. Сподіваюсь, що ця книга допоможе українцям краще зрозуміти, що насправді було в лютому — березні 2014 року в Сімферополі, Севастополі та інших кримських містах. Чому півострів був захоплений практично без жодного пострілу. Та чи могли мирні громадяни протистояти до зубів озброєним окупантам.

Олександр Янковський, кримський журналіст, генеральний директор ТРК «Чорноморська», вимушений переселенець / КРИМ. ПРИСВЯТА /

Материнська лінія моєї сім’ї походить зі східної частини Криму, з Керченського півострова, а батьківський козацький рід належить до числа найстаріших на Полтавщині. Тому історичні назви кримських поселень, річок і місцевостей, забуті в радянські часи, у нашому родинному колі лунали повсякчас. Керч-Пантікапей, Катерлез, Бакси, Мелек-Чесме, Ак-Бурун, Тарханкут, Атлеш — ці автентичні назви ви з дитинства буквально вбираєте з молоком матері.

Родинні корені, наскільки ми змогли їх дослідити до шостого коліна, об’єднують у нашій сім’ї кров понтійських греків, кримських татар, росіян і українців. І це не є чимось надзвичайним для корінних кримчан. Один із друзів мого дитинства за походженням етнічний сицилієць — його предки жили в Керчі ще за Російської імперії. Ця невелика італійська громада й досі мешкає в Керчі та налічує зараз близько трьохсот людей, які вважають себе нащадками вихідців із сонячного Апеннінського півострова. Звідси й риси багатьох кримських традицій, зокрема кухні, яка має яскраво виражений середземноморський відтінок.

Один із перших дитячих спогадів про рідний Крим — батько підняв мене, чотирилітнього, і поставив у величезний, літрів на триста, дерев’яний чан, якому було більше ста років, наполовину наповнений п’янким чорним виноградом. Виноград ріс, за кримською традицією, прямо над головами на нашому подвір’ї в самому центрі міста — на вулиці Леніна, 10. Я чавив виноград ногами, а тонкий струмок стікав у дбайливо підставлений батьком кухоль. Із соку він робив чудове молоде вино, яким сусіди зазвичай пригощали одне одного за великими столами, поставленими прямо посеред двору й застеленими білими скатертинами.

Наш будинок у Керчі до революції 1917 року належав місцевому заможному торгівцю. До речі, каналізація, за сімейним повір’ям, була збудована ще за античних часів.

Інший спогад про Крим — це гіркувато-солоний вітер — суміш духмяних запахів полуденного степу з гострими морськими нотками. Ще пам’ятаю, що Азовське море на запах відрізняється від Чорного, бо мілкіше й солоніше — сильніше прогріваючись улітку, воно часто пахне водоростями.

Крим — це земля надії. Земля, гіркота від втрати якої ніколи не дасть заспокоїтися. Це неможливо забути. Тому для мене неважливо, скільки часу має минути, коли я знову зможу ступити на землю нашого, українського Криму. Адже я твердо переконаний, цей день неодмінно настане. Бо ще нікому й ніколи не вдалося повернути колесо історії назад. Хоч би якими хворобливими розповідями про «священну Корсунь» і «скрепи» це маскувалося. Тому що зло не може взяти гору остаточно. На час — так. Але стратегічно воно обов’язково зазнає поразки. Я це знаю.

Ця книга розповідає, як було вчинено найбільший сучасний злочин проти людяності, проти міжнародного права й проти добросусідських відносин між великими народами. Я би хотів, щоби ця книга допомогла зрозуміти всі потаємні пружини та механізми зловісного плану, який вороги України виношували понад двадцять років.

Факти, зібрані в цій книзі, містять суху хронологію подій з 18 лютого по 18 березня 2014 року — між датами, які визначили долю Криму на найближчі роки. 18 лютого — це день початку масових розстрілів на київському Майдані Незалежності, день, коли Путін остаточно визначився із захопленням Криму. 18 березня — це день публічного зізнання президента РФ Владіміра Путіна у скоєному міжнародному злочині. Щоправда, це відбулося у вигляді евфемізму, притаманного російській політичній реальності, — вітання в Кремлі депутатів Держдуми, членів Ради Федерації та представників самопроголошеної влади Криму й Севастополя з «історичною подією». Цього ж дня Владімір Путін, спікер кримської Верховної Ради Володимир Константинов, самопроголошені прем’єр Сергій Аксьонов і так званий народний мер Севастополя Алєксєй Чалий підписали Договір про «вступ» Республіки Крим до складу Російської Федерації.

Факти, емоцій до яких додають лише свідчення безпосередніх учасників тих подій, що, без перебільшення, змінили весь світ, — політиків, військових, громадських активістів, журналістів і простих громадян. Усіх тих, чийого життя безпосередньо торкнувся найбільший геополітичний злочин XXI століття — анексія Криму.

Сподіваюся, що викладені в книзі факти стануть у пригоді, коли прийде час давати правову оцінку всім кримінальним та військовим злочинам людей, хоч би