Наталія Дурунда - До ніг твоїх я небо простелю…

Але мати була незламна. Чи так переживала за свою дитину, чи не хотілося їй прощатися із вдаваною владою на фірмі, але залишати справи не поспішала.

Це продовжувалося, допоки новий шеф не показав усім своє місце.

Понад місяць Марат нікого не викликав, наради не збирав, секретарка тільки й встигала носити папки з документами, які просив для вивчення. Працював до пізньої ночі. Потім узяв довгострокову відпустку й зник із міста.

— Не подобається мені цей малий, — поділився з колегами своїми побоюваннями Ярослав Янін — головний юрист компанії. — Таке враження, наче щось замислив.

— Згоден, — погодився Андрій Порожницький — теж юрист. — Моя людина з прокуратури казала, що Марат зустрічався з їхнім слідчим Антоном Жураківським. Про що була розмова — дізнатися не зміг, бо Жураківський — ще той ідейний «слідопит». Працює чесно, підкупити не можна.

— Гриша Гоїн — наш аналітик, казав, що у нього попросив усі проекти, розробку яких ми відхилили за останні чотири роки, — стривожено Янін. — Треба підключити хлопців, нехай поїздять за ним, поспостерігають, — наказав Порожницькому. — І ще… У кого дублікати ключів від його кабінету?

— Здогадайся сам, — хихикнув Андрій.

— А й справді, — криво посміхнувся Ярослав. — У сторожової собаки Діни. Оця знає все…

— Ага, а ще Ігор Красовський, — додав Юрій Касимов — теж начальник відділу, фінансового. — Він, напевно, і напоумив молодого Рахімова нові порядки тут встановлювати. Замість того, щоб «спасибі» сказали, що такі, як ми, не дали здохнути цій компанії, зараз претензії виставлять, по прокуратурі тягатимуть.

— Не перегинай, — скривився Янін. — Красовський, звичайно, опікав вдову і її сина. Але й сам уже не дуже співпрацював з ними. Нам поки ніхто претензій не висував. Якщо й спробує — докази потрібні. А це не так легко, як здається. На всіх паперах підписи його матері. Проте зайва обережність нам не завадить.

— Ти недооцінюєш Красовського, — заперечив Порожницький. — Його будівельну фірму «кришують» самі правоохоронці. Ті кого хочеш закопають, лише команду і стимул дай.

Янін промовчав. Як колишній співробітник держбезпеки розумів, що це правда. На стороні Рахімова сильні люди, які не тільки допоможуть йому стати на ноги, але й, за необхідності, розквитатися з усіма ворогами.

Із відпустки Марат повернувся несподівано, раніше, ніж очікувалося.

— Через дві години — нарада! — першими були слова, коли увійшов до приймальні. — Повідомте всіх! — суворо наказав, гостро зиркнувши на секретарку. — Всіх, крім моєї матері, — додав.

У встановлений час запрошені чекали у великому залі за овальним столом. Пустувало тільки крісло начальника.

Усі розуміли, що влада на фірмі міняється і вона вже не буде формальною. Не запросивши свою матір, молодий керівник дав зрозуміти, що не буде більше виконувати роль весільного генерала.

Присутні шепотілися.

Раптом двері шумно відчинилися. До зали енергійно увійшов Марат. Він наче змінився за останні кілька місяців. Відпустив акуратну борідку, змінив зачіску, темно-сірі сердиті очі випромінювали рішучість, сильний характер, вольову натуру.

Впевненими кроками підійшов до свого місця. Зупинився. Обійшов усіх важким, гнівним поглядом. Мовчки сів.

— Чотири роки наша сім’я довіряла вам, як рідним, — почав без усіляких там привітань. — У ваші руки ми віддали справу нашого життя. Ви були тими людьми, хто вирішував, що для компанії вигідно, а що потягне її на дно, — говорив повільно, виважено, з чітким наголосом на «ви». — Ви вибирали напрямок, у якому рухатися далі, і ось… Ми на кінці шляху, — продовжив після короткої паузи.

Запанувала мертвотна тиша.

Здавалося, начальник не говорить, а у дзвони б’є. Хоч голосу не підвищував, але кожне його слово било по вухах присутніх, як удар об чугун.

«Ситуація точно, як перед грозою» — блиснула у голові Яніна логічна думка.

— Ви говорите так, ніби ми уже збанкрутували, — порушив тишу чийсь голос.

— Ніби?! — зиркнув у бік промовляючого, наче стріли з очей викинув. — Ми не ніби!!! — закричав на весь голос Марат. — Ми і є банкрути! На рахунках фірми — сльози, порівняно з тими коштами, які необхідні для покриття наших фінансових зобов’язань! Навіть уявити важко, як за такий відносно короткий період можна було все звести нанівець!!! Зате на ваших рахунках… — підозріло скосив очі, які від люті геть потемніли, у бік Яніна, — такі доходи, неначе фірма процвітає.

— Ми можемо усе пояснити, — не витримавши пекучого погляду, спробував виправдатися Ярослав.

— Нащо мені пояснення? — саркастично посміхнувся Рахімов. — Це якось допоможе в ситуації, що склалася?

Янін мовчав. Зараз це було краще. Очевидно, що шеф налаштований радикально. Нічого викликати на себе зайвий вогонь.

— Я й без пояснень розумію, чому так сталося. Деякі наші працівники, які підписували в угоді про прийняття на роботу зобов’язання зберігати комерційну таємницю, працюють на наших конкурентів. Доказів, що я зібрав, абсолютно достатньо, щоб зустрітися з ними в суді за умисне доведення фірми до банкрутства та розкрадання коштів. Їм буде висунута вимога щодо відшкодування збитків, завданих компанії.

— Дивлячись, що ви вважаєте доказами, — озвався Андрій Порожницький.

— Список осіб, які підлягають негайному звільненню, вже у відділі кадрів, — продовжив начальник, ніби й не почув репліки. — Позови до суду направлені. Наша співпраця із запроданцями і злочинцями продовжиться у зовсім іншій площині. До речі, — нарешті звернувся до Порожницького, — ваше прізвище у цьому списку також є.

— Та, та ви що? Мене п-підозрюєте? — раптом заскавучав, як дворовий собака на морозі, юрист. — Я ні в чому не винен. Хіба я один тут такий? Ми всі винуваті, якщо чесно розібратися. Але не в тому, що продавали інформацію, хіба може помилялися щодо вибору партнерів. Та, щоб отак — відразу в суди? Це несправедливо! Я сам буду подавати позов про незаконне звільнення!

Марат злегка кивнув головою в бік охоронця, що стояв біля дверей зали засідань. Той підійшов до Порожницького і допоміг йому покинути нараду.

— Але життя триває, — продовжив керівник, наче й