Нік Ремені - Святі і грішні

Зібрав зі столу чергової папери, пригладив йоржик непокірного волосся, поправив краватку і, випустивши пар, вже абсолютно спокійно повернувся до кабінету.

До дев'ятої ранку напруга, як правило, спадала. Перший секретар вирішував всі термінові господарські питання, після цього займався внутрішньопартійними справами.

Зі своїх апаратників Микола Антонович не прийняв нікого, не дивлячись на те, що проривалися працівники кількох відділів. «Їду в господарства, — відповів їм. — Ніколи займатися паперовою тяганиною».

Насправді, основна причина полягала в іншому. У нього боліла голова. Вчора приїжджали хлопці з обкому. Зустріч затяглася до глибокої ночі. Вжили чималу порцію спиртного. І сьогодні він не годився в кабінетні працівники.

Ще о сьомій годині переговорив з головою колгоспу «Ювілейний» Валерієм Івановичем Скотником. З ним приймали гостей. Домовилися зустрітися в умовленому місці, щоб поснідати. Правда, поїсти можна і вдома, а ось похмелитися — справа інша.

Тому Микола Антонович часто зустрічався з відданими друзями на нейтральній території. І без свідків.

Як майбутній міліціонер, неухильно дотримувався правила: чим менше допускаєш вихід за межі твого оточення інформації, тим краще. Ніхто не повинен знати про його дії поза стінами райкому. Але, на жаль, все таємне рано чи пізно стає явним.

Відпустив шофера, вирішив ряд незначних питань, сказав технічному секретарю, який замінив чергового, де його шукати, якщо буде потрібно. Сів за кермо УАЗа. Поминай, як звали. Район великий, ніхто не перевірить першого секретаря: де знаходиться і чим займається в даний момент.

Микола Антонович народився в селянській родині. Закінчив сільськогосподарський інститут, отримав спеціальність інженера. Кілька років працював за фахом, потім — секретарем парткому, поки не висунули на посаду голови колгоспу.

Отримав її завдяки знайомим хлопцям з райкому партії. Будучи секретарем парткому, займався вирішенням «шостого» питання. Тобто організовував випивки, виконував розпорядження голови колгоспу. За пляшкою горілки вирішувалися всі проблеми, включаючи кадрові перестановки.

Головою колгоспу працював добре, господарство поліпшило всі економічні показники. Селяни теж не натішились молодим керівником. Здається, все йшло нормально. Але Микола Антонович мріяв стати міліціонером, вступити до вищого навчального закладу МВС.

У райкомі не відпустили. Тоді поїхав в обком. Там зрозуміли: цього хлопця їм не втримати. Запропонували місце інструктора в сільськогосподарському відділі. Потерся кілька років в обкомі, направили першим секретарем в райком.

Раніше цей район був одним з кращих в області. Але щось в механізмі керівництва почало буксувати, привільно себе відчули керівники господарств. Показники з кожним роком катастрофічно погіршувалися. Довелося міняти керівництво.

Микола Антонович завзято взявся за справи. Різко підрубав пияцтво. Благо в країні ширилася боротьба з ним. Звільнив майже половину голів, які втрачали своє обличчя ще в середині дня.

Поступово вводив міліцейські порядки. Це дало несподіваний результат. Багатьох налякало. Хоча після смерті Сталіна пройшло кілька десятиліть, все в країні ще трималося на страху. Завдяки йому Перший значно зміцнив дисципліну.

За допомогою фахівців проаналізував структуру сівозмін. Це дозволило зробити висновок, що в районі слабка кормова база. Сіяли в основному зернові і товарний цукровий буряк. В результаті, корів годували соломою.

Розроблялися новітні технології, переймався передовий досвід, як поліпшити приготування соломи, підвищити її поживність. Але результати, як правило, не радували. Тварини не одержували необхідного мінімуму поживних речовин. Такий корм не давав збільшення ні молока, ні м'яса.

Керівники і фахівці рекомендували всі землі зайняти під ріллю. Пасовища знищувалися. Збільшення посівних площ не давало потрібної віддачі. Хлібороби як слід не обробляли землю, своєчасно не збирали врожай.

Перший секретар зайнявся розширенням ділянок сіяних трав, кукурудзи, зеленої суміші на корм худобі влітку. Всупереч інструкціям фахівців районного агропромислового об'єднання ввів чорні пари.

Це призвело до відчутних результатів. Показники зримо поліпшувалися. Під великим тиском змусив керівників господарств очистити ферми від гною. З органічними добривами, з введенням чистих парів, працювали цілий рік.

Керівники зрозуміли цілющу силу органіки. Збільшували її обсяги за рахунок добротної підстилки. Та ж солома, яка вважалася основним кормом для худоби, тепер підвищувала вихід гною.

Істотну теоретичну і практичну допомогу отримував Микола Антонович від дружини Віри — зоотехніка за освітою.

Вона теж помітила ряд тенденцій в тваринництві, які заважали розвитку виробництва. В районі проводилась сувора установка — не допускати спаду худоби. Щоб виконати її, фахівці заборонили здавати корів. В результаті, у стаді перебувало багато корівок у віці понад десяти років. Така корова не давала ні молока, ні потомства.

З приходом Клокова почалася активна заміна стада. Йшли навіть на ризик. Відправляли на м'ясокомбінат старих тварин, замість них залишали молодих, ще не перевірених.

Згодом стадо оновилося, створився резерв теличок. Поголів'я не скоротилося, навпаки, зросло. Різко підвищилися надої.

Поступово до району поверталася колишня слава.

Територія його умовно ділилася на дві зони: більш економічно міцну і слабку, яку в народі називали арабською. Клоков здійснив низку заходів, щоб підняти на однаковий рівень економічний розвиток обох зон.

За рахунок державних капвкладень почали прокладати до економічно слабких господарств дорогу з твердим покриттям. Але Клоков не допускав близьких відносин з керівниками арабської зони. Така дружба могла мати різні неприємні наслідки. Зате з керівниками економічно міцної зони зустрічався за чаркою майже щодня.

Особливо подружився з головами колгоспів «Ювілейний» — Валерієм Івановичем Скотником і «Дружба» — Юрієм Петровичем Левандовським. Їх колгоспи знаходилися поруч. Перший разом з Левандовським навчався в інституті. Вони знали один одного. Коли Микола Антонович потрапив у район, відразу зійшовся з університетським товаришем. Спирався на нього у вирішенні всіх питань.

З приходом Клокова Скотника обрали головою колгоспу.

Левандовський познайомив першого ближче зі своїм другом. Троїстий союз остаточно зміцнився, коли голови поїхали разом з секретарем райкому відпочивати на південь. Спогади залишилися на все життя.

Все було. І жінки, і горілка, і ресторани. Правда, Левандовському на прекрасну половину не щастило. Огрядний, що страждає задишкою і, напевно, хворий на серце, Юрій Петрович не користувався їх увагою. Навіть рудий маленький Перший здавався на його тлі красенем, не кажучи вже про Скотника