Михайло Опанасович Булгаков - Майстер і Маргарита

Останні роки життя письменника були віддані його роботі над романом «Майстер І Марґарита», яку доводилося суміщати з нервовою і виснажливою діяльністю постановника оперних спектаклів. Здоров’я Булгакова постійно погіршувалося, і восени 1939 року О. С. Булгакова була змушена взяти офіційну довіреність на ведення чоловікових справ, бо він повністю втратив зір. Востаннє Булгаков диктував дружині поправки до тексту «Майстра і Марґарити» 13 лютого 1940 року. А 10 березня його не стало. Як свідчать щоденникові записи О. С. Булгакової, серед прощальних слів Михайла Опанасовича були такі: «Я хотів служити народові…». Урна з прахом Булгакова похована на Новодівочому кладовищі в Москві.

* * *

Творча біографія Булгакова — прозаїка і драматурга — починається після його переїзду до Москви. У 1922 році він отримує звістку про раптову смерть матері від висипного тифу. Це загострює його враження від київських років життя і дає додатковий імпульс до раніше задуманої роботи над романом «Біла гвардія». Свій перший значний твір Булгаков створював в обстановці крайньої злиденності у вільний від репортерської діяльності час, ночами сидячи за письмовим столом в неопалюваній кімнаті. Робота над рукописом роману завершилася в березні 1924 року, проте опублікувати його в повному обсязі письменник не зміг. «Білу гвардію» друкували 1925 року в журналі «Россия», але заключна частина твору так і не дійшла до читача, позаяк весь наклад чергового номера «России» було вилучено з цензурних міркувань.

В основу «Білої гвардії» покладені події, пов’язані з наслідками Брестської угоди і її розриву Радянським урядом 13 листопада 1918 року. Жертвами суспільно-політичних подій стали тисячі офіцерів колишньої царської армії, гімназистів і студентів. Історичною точкою відліку в романі Булгакова є момент взяття Києва військами головного отамана Директорії Української Народної Республіки С. Петлюри, що 14 грудня 1918 року скинули владу гетьмана Скоропадського. На початку лютого 1919 року війська Директорії покинули Київ під натиском Червоної Армії. Історична хронологія цих подій осмислена автором «Білої гвардії» в координатах біблійного міфу; від майбутнього Різдва до Стрітення. Основні мотиви твору сконцентровані у двох епіграфах. Перший — опис бурану з «Капітанської доньки» О. С. Пушкіна — укорінює події булгаковського роману в російській історії. Пушкінська філософія історії, в якій розуміння невідворотності народного бунту поєднується з побоюваннями перед його руйнівною силою, була близька і Булгакову. Цей епіграф ніби подовжує історичний час. Другий епіграф біблійний: «І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми». У ньому звучить мотив провини, розплати, моральної відповідальності людини за справи свої.

Так, уже в епіграфах вимальовується каркас художнього світу не тільки роману «Біла гвардія», але майже всієї булгаковської прози і драматургії. Індивідуальний часовий ряд героя стає зіставленим з історичним і вічним.

Колізію життя Турбіних взято в подвійному розрізі: це біда дому (родини), що втратив матір, і катастрофа світу всього старого життя. Виникають два символічні простори — Світ і Дім. Простір дому Турбіних — це не лише символ моральної міцності життя й усталеного побуту. Це, передусім, символ безсмертя того життя, яке ґрунтується на віковій культурі, вміщеній у невеликий простір дому. Що ж до великого простору, він поступово локалізується до об’ємів дволикого Міста. Місто прекрасне як сон Олексія Турбіна, як спогад. Різко міняється образ міста як вмістилища історичного часу. Виникає історична хроніка подій 1918 року: фарс обрання гетьмана, вторгнення німців, виникнення «третьої сили» — Петлюри. Оповідь яскраво забарвлюється іронічно-викривальними інтонаціями. Зображення великого і малого просторів поступово виростає в протиставлення історичного руйнівного часу війни і вічного мирного часу. Час «днів Турбіних» перебуває в конфлікті з історичним часом, оскільки вбирає в себе і в собі зберігає вічні загальнолюдські цінності життя. Всі події роману «Біла гвардія» організуються навколо трьох просторових і смислових центрів: Дім — Місто — Космос. Починаючись як сімейний роман, твір поступово набуває рис роману соціально-філософського і розвиває їх. Турбіни, два брати й сестра, намагаються зрозуміти, як жити далі. Опорою сім’ї є Олена, яка втілює в собі жіночність і відданість колишньому, старому моральному укладу дому. її старший брат бере на себе основний тягар тривоги та сум’яття. Вісімнадцятирічний Миколка активно шукає своє місце в тих подіях, що відбуваються.

Драматизм становища Турбіних пов’язаний із втратою ними системи оцінок, що видавалися непорушними, і це ускладнило для них вирішення проблеми честі. Для Турбіних честь — це пряме слідування своєму обов’язку, тобто монархічним ідеалам, присязі на вірність царю і вітчизні. Але імперія зруйнована, а разом з нею зникла й ідея. Історія в Булгакова повертається до людини сатанинським ликом. Що ж дає його героям моральну опору в ситуації, що склалася? Письменник показує людину, доведену до межі відчаю, але врятовану чудом любові. Булгаков завжди вірив у існування найвищої інстанції, що зберігає моральні й духовні зусилля людей, що здатна на творення чуда. Саме як чудо відбувається воскресіння Олексія Турбіна, яке супроводжується його душевним порухом від ненависті до любові. Герої «Білої гвардії» розстаються з ілюзіями, що вони їх мали, але зберігають себе як культурну силу, яка покликана продовжити історію людства. «Біла гвардія» — це роман, який стверджує на противагу черговому міфу про країну соціальної справедливості загальнолюдські цінності і безсмертя культури.

Після закінчення роману «Біла гвардія» Булгаков пише три повісті, об’єднані спільним принципом зображення світу — «фантастичним реалізмом», який став для письменника засобом створення власного міфу про Москву. У «Дияволіаді» (1923) автор своєрідно осмислює тему «маленької людини», яка стикається з державою. Місто стає центром зла і злочинів, які породжують загальну духовну люмпенізацію. «Фатальні яйця» — антиутопія, написана в 1925 році, яка обігрує характерну для епохи тему «перетворення дійсності». Москва в ній — згубне місце, прокляте Богом і забуте людьми, від якого залишиться «тільки туман». У третій повісті — «Собаче серце» (1925) — основою сюжету стає фантастичне дійство: з ошпареного окропом собаки і завсідника пивних люмпена Клима створено фантастичну істоту — напівлюдину-напівсобаку Поліграфа Поліграфовича Шарикова. Булгаков пародіює ідею створення «нової людини» з люмпенізованої маси.

Перетворення Шарика на людину супроводжується подіями, що загрожують не тільки звичному життєвому укладу професора Преображенського, який створив Поліграфа Поліграфовича, але й самому життю вченого. Професор опиняється в трагікомічному становищі, оскільки продукт його експерименту, ледве підвівшись із чотирьох кінцівок на дві, заявляє свої права на прописку в квартирі Преображенського, добуває всілякі «папери», влаштовується на роботу завідувачем підрозділу очищення міста від бродячих котів, намагається одружитися і, нарешті, пише донос на професора. Шариков проймається, так би мовити, класовою свідомістю завдяки відповідному впливу провокатора