Михайло Опанасович Булгаков - Майстер і Маргарита

Поступово фарсові картини життя набувають під пером Булгакова глибокого соціально-морального змісту. Адже насправді йдеться не про зазіхання на житлову площу професора, а про з’ясування того місця, яке має посісти інтелігенція, що її представляє в повісті Преображенський, у новій постреволюційній радянській реальності. Примітивний Шариков стає засобом наступу голови будкому на Преображенського. Швондера не бентежить та обставина, що Шариков демонструє найгірші риси свого донора, хулігана і п’яниці пролетарія Клима. Тупому та агресивному Поліграфу Поліграфовичу надається Швондером статус «товариша». Він переймається усвідомленням свого пролетарського походження і переваг, що від нього можна мати, і навіть робить спроби долучитися до науки, освоюючи листування Енгельса з Каутським. Швондер успішно прищеплює Шарикову думку про те, що він має право потіснити свого творця не тільки у квартирі, яку той займає, але і в житті. Преображенський переконується, що замість «нової людини» вийшла потвора, яка без жодної на те потреби розмахує револьвером. Професору не лишається нічого іншого, як повернути Шарикові попередній стан собаки.

Автор «Собачого серця» обґрунтовано передбачав, що Шариков легко зажене на той світ не тільки преображенських, але і швондерів. Поліграф Поліграфович абсолютно позбавлений совісті і зовсім незайманий у плані культури. Завбуд Швондер — похмуро-комічне уособлення нижчого рівня тоталітарної влади — рано чи пізно, за задумом Булгакова, також мав стати жертвою Шарикова, якого нацьковуватиме вже хтось інший.

Позиція автора в «Собачому серці» пояснюється непохитною відданістю Булгакова загальнолюдським і культурним цінностям. Професор Преображенський у знаменитому монолозі про розруху з пристрастю запитує: «Що таке ця ваша «розруха»? Баба з ключкою? Відьма, яка вибила всі шибки, погасила всі лампи? Та вона взагалі не існує! Що ви маєте на увазі під цим словом? Ось це що: якщо я, замість того щоб оперувати, щовечора почну в себе у квартирі співати хором, у мене настане розруха. Якщо я, коли ходжу в уборну, почну, даруйте на слові, мочитися мимо унітаза і те саме робитимуть Зіна і Дар’я Петрівна, в уборній відбудеться розруха». Радянська пропаганда робила з розрухи якусь міфічну силу, яка заважала щастю пролетарської родини, ретельно приховуючи, що справжня першопричина розрухи — в політиці більшовиків, у воєнному комунізмі, в тому, що люди відвикли чесно і якісно працювати і не мають стимулів до праці. Булгаков разом зі своїм професором Преображенським визнавали тільки один засіб проти розрухи: забезпечення порядку, за якого кожний може робити свою справу. Разом з тим, письменник не знімає провини з ученого, який ґрунтував свій експеримент на символічній наївній Шариковій готовності проміняти свою свободу на шматок ковбаси. Експеримент, що відбувся, привів до сміливо змальованої Булгаковим несамовитості народу. У цій ситуації, що загрожувала руйнуванням усіх культурно-моральних життєвих устоїв, письменник наполягає на праві інтелігента захищати себе і свій світ культурного існування. У суперечках з доктором Борменталем Преображенський стає на позицію «чистих рук», тобто спростовує право на насильство стосовно іншої людини. Борменталь же наполягає на необхідності самозахисту. Він — представник нового покоління інтелігенції — першим демонструє готовність до активних дій, наполягає на поверненні Шарикові собачого вигляду і відстоює таким чином свої права людини культури.

Фінал повісті свідчить про те, що Булгаков стверджує ідею сили інтелігенції, її головної ролі як у науковому, так і в суспільно-історичного прогресі. «Собаче серце», як і дві повісті, що примикають до нього, — «Дияволіада» І «Фатальні яйця», — є попередниками змалювання карнавального світу Москви в романі «Майстер і Марґарита».

Повість «Собаче серце» Булгакову не пощастило надрукувати. Критика піддала письменника жорстким нападкам, перша книжка його оповідань була знищена відразу після видання, публікація «Білої гвардії» увірвалася разом із закриттям журналу «Россия». Однак несподівано для Булгакова почалася нова творча смуга, що стала повністю присвяченою театру. У 1926–1928 роках він пише п’єси «Дні Турбіних», «Зойчина квартира», «Біг», «Багряний острів». У квітні 1925 року Булгаков отримав пропозицію інсценувати для Художнього театру роман «Біла гвардія». П’єса вийшла під назвою «Дні Турбіних», мала величезний успіх, як і трагіфарс «Зойчина квартира», але її в результаті інтриг противників спектаклю було знято з репертуару в березні 1928 року і відновлено рішенням уряду лише в 1932 році.

Переробляючи текст роману «Біла гвардія» на сценічну версію, Булгаков прагнув зберегти всі основні події першоджерела і, головне, його концепцію. Однак втручання у творчий процес чиновників з організації, що звалася Реперткомом, спричинилося до появи п’єси, яка явно спрощує трагедію Турбіних. Події у «Днях Турбіних» і романі практично збігаються, але композиційним центром нового твору стає дім Турбіних. Просторово-часовий континуум історичної хроніки зберігає лише контурні обриси, що в кінцевому підсумку призвело до зміни конфліктів у булгаковській драмі. У «Днях Турбіних» проблема трагічної сутички людини з долею переведена Із загально-символічного плану в реальний, історичний. Автор спонукає своїх героїв робити вибір і здійснювати вчинки — аж до героїчної смерті Олексія. Історія вторгається в повсякденне життя Турбіних і посідає в ній центральне місце. Саме з реакції людини на перебіг історії випливають її роздуми й емоції.

У центр уваги в «Днях Турбіних» потрапляють не молоді представники роду, а передусім три білогвардійські офіцери: Олексій Турбін, Мишлаєвський і Студзінський. Вони уособлюють три шляхи в умовах революційної російської реальності. Це загибель Турбіна, яка звільняє від вибору, крок назустріч більшовикам Мишлаєвського і вибрана Студзінським дорога в безвихідь. Олексій Турбін — у романі доктор, бентежний інтелігент — у п’єсі перетворюється на полковника, командира артилерійського дивізіону. Він найбільш свідомо й гостро реагує на існуючу суспільно-політичну ситуацію, Його глибоко турбують події в Україні, що пояснює його відверто виражену позицію. Олексій Турбін розчарований у гетьмані, він бачить занепад білого руху, позаяк поведінка «гвардійської штабної орави» є згубною для всього офіцерства. Героїчна смерть Олексія Турбіна концентрує загальну ідею п’єси, яка відображає не тільки неминучість загибелі білого офіцерства, але й краху всього старого світу. Очевидно, що в п’єсі Булгакова кращі представники «старої Росії» визнають історичну невідворотність приходу більшовиків. Однак «прорадянський» ідеологічний план, що відсутній у романі, і в «Днях Турбіних» не видається прямолінійно визначеним завдяки унікальній жанровій поетиці п’єси. У ній органічно поєдналися трагічна, лірична і комічна першооснови, що дало змогу художньо тонко коригувати загальну ідеологічну спрямованість дійства. Майстерно вплітаючи історичну хроніку в психологічну драму з трагікомічними елементами, письменник зумів піднятися над класовими розбіжностями заради ствердження само цінності життя, непохитності його загальнолюдських моральних, духовних і культурних цінностей.

Навесні 1928 року Булгаков приніс до Художнього театру рукопис п’єси «Біг», що невдовзі була поставлена, але оцінена Головреперткомом