Михайло Опанасович Булгаков - Майстер і Маргарита

— персонаж роману, демон війни. Ім’я Абадонна сягає давньоєврейського Аваддон — так звати ангела Апокаліпсису. Дослівно Аваддон перекладається як «припинення буття».

С. 272. Великий бал сатани — епізод роману, який, як свідчать спогади О. С. Булгакової, був переписаний під враженням від прийому в американському посольстві в Москві 22 квітня 1935 року, куди письменник і його дружина були запрошені послом США Вільямом Буллітом. Ще одне джерело Великого балу — книга маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія в 1839 році» (1843). Враховував Булгаков і досвід російського символізму, зокрема «Північної» симфонії А. Бєлого, його ж симфонії «Повернення», драми Леоніда Андрєєва «Життя Людини». Живі шахові фігурки, якими грають Воланд і Бегемот, найімовірніше, виникли під впливом повісті економіста-аграрія А. В. Чаянова «Венедиктов, або Достопам’ятні події життя мого» (1921), а також «Легенди про арабського звіздаря» з книги американського письменника Вашингтона Ірвінґа «Альгамбра» (1832). Багатьма мотивами шахова партія Бегемота й Воланда пов’язана з подіями громадянської війни в Іспанії 1936–1939 років, лиха якої Марґарита бачить на кришталевому глобусі. Низка гостей, що проходять перед Марґариток), не випадкова. Страждаючи від зради чоловікові, вона ставить свій вчинок в один ряд із страшними злочинами минулого й майбутнього, вчиненими вбивцями, отруйниками, катами, розпусниками і звідницями.

Особливу роль відіграє Фріда, яка уособлює долю того, хто переступив межу сльози невинної дитини. Повторюючи долю ґетівської Марґарити, вона стає символом Марґарити булгаковської. У біографії Фріди відобразилися історії двох жінок, описані в книзі швейцарського психіатра Августа (Опоста) Фореля «Статеве питання» (1908). Одна з них, Фріда Келлер, убила хлопчика, друга, Конієцко, задушила носовичком немовля. Найімовірніше, робота Фореля вплинула і на образотворчі рішення Великого балу. У ній згадується «бал голих або напівоголених», який щороку влаштовувався художниками і натурницями в Парижі. Ще одне джерело епізоду Великого балу у сатани, як вважають деякі дослідники, — це історія так званої «комуни Бокія». Гліб Іванович Бокій був видатним чекістом, якого розстріляли в 1937 році. Деякі його співробітники, що піддалися репресіям уже після загибелі «батьки Бокія», на слідстві дали про нього свідчення як про організатора п’яних оргій, що супроводжувалися розпустою і бійками. Гості Бокія бували так само п’яні, а жінки — так само голі, як в епізоді Великого балу.

С. 274. В’єтан Анрі (1820–1881) — бельгійський скрипаль і композитор.

С. 274. Штраус Йоганн (1825–1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент, «король вальсу», приїздив до Росії, де керував концертами в Павловську, поблизу Петербурга, в 1856–1865 роках.

С. 281. Калігула (12–41) — римський імператор з 37 року з династії Юліїв-Клавдіїв.

С. 319. Афраній — персонаж роману, начальник таємної охорони, який безпосередньо підкоряється прокуратору Іудеї Понтію Пілату. Прототипом послужив Афраній Бурр, про якого докладно розповідається у книзі французького історика релігії Е. Ренана «Антихрист». Виписки з цієї роботи, що збереглися в архіві Булгакова, свідчать про те, що його цікавила шляхетність Афранія Бурра, який, як пише історик, «повинен був спокутувати смертю, сповненою смутку, своє злочинне бажання зробити добру справу, рахуючись водночас зі злом». В Тацітових «Анналах» відображена поширена думка, що історичний Афраній був отруєний за наказом імператора Нерона і помер у 62 році.

1

Від традиційного сюжетного оповідання роман «Майстер і Марґарита» відрізняється тим, що в ньому немає заздалегідь визначених персонажів і подій, що характеризуються дискретністю. Компоненти будь-якого факту повторюються впродовж розгортання оповіді в інших сполученнях, тому персонажі і події розпадаються на кілька мотивів, а останні у свою чергу стають невіддільними від інших мотивів, що спочатку були введені у зв’язку із зовсім іншими фактами.

2

Переклад Миколи Лукаша.

3

Варіят — божевільна людина (прим. ред.).

4

Фрагмент, набраний курсивом, автор незадовго до своєї смерті вилучив з тексту роману. В першому нецензурованому виданні «Майстра і Марґарити» (1973) його редакторка, дружина письменника О. Булгакова, відновила уривок. Пізніші редактори роману, враховуючи передсмертну волю автора, не подавали цей фрагмент. Перекладач вважає доцільним навести зазначений текст, без якого «зависають» подальші згадки про досить характерного та яскравого персонажа роману Алоїзія Могарича.

5

Переклад А. Малишка.

6

Noblesse oblige — становище зобов’язує.

ХАРКІВ

«ФОЛІО»

2006

ББК 84.Р7-4

Б90

Бібліотека світової літератури

заснована у 2001 році

Перекладено за виданням:

Булгаков М. А. Собрание сочинений. В 5 т. Т. 5. -

М: Худож. лит. 1990

Переклад з російської М. А. Білоруса

Передмова і примітки Н. П. Євстаф’євої

Редколегія серії:

Тамара Денисова, Ростислав Доценко, Іван Дзюба,

Микола Жулинський, Дмитро Затонський,

Дмитро Наливайко (голова), Євген Попович, Галина Сиваченко,

Андрій Содомора, Віктор Шовкун

Художник-ілюстратор Д. Б. Бублик

Художники-оформлювачі Б. П. Бублик, С. І. Правдюк

Булгаков М. О.

Б90 Майстер і Маргарита: Роман / Пер. з рос. М. А. Білоруса; Передмова і примітки Н. П. Євстаф’євої; Худож.-ілюстратор Д. Б. Бублик; Худож. — оформлювачі Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. — Харків; Фоліо, 2006. — 415 с. — (Б-ка світ. літ.).

ISВN 966-03-3335-8.

ББК 84.Р7-4

ISВN 966-03-3335-8.

© М. О. Булгаков, правонаступники, 2005

© М. А. Білорус, переклад українською, 2005

© Н. П. Євстаф’єва, передмова і примітки, 2005

© Д. Б. Бублик, ілюстрації, 2005

© Б. П. Бублик, С. І. Правдюк, художнє оформлення, 2005

© Видавництво «Фоліо», марка серії. 2005