П. С. Іванов - Більшовицько-марксистський геноцид української нації

доведемо російську інтелігенцію до повного отупіння, до ідіотизму, до тваринного стану… А наші юнаки в шкіряних куртках — сини годинникарів з Одеси й Орші, Гомеля й Вінниці — о, як чудово, як прекрасно уміють вони ненавидіти все російське!.. З якою насолодою вони фізично знищать російську інтелігенцію — офіцерів, інженерів, учителів, священиків, генералів, агрономів, академіків, письменників!.. [4]

Л. Троцький

Інтернаціонал розпорядився, щоб європейська революція почалася в Росії. І почнеться… тому що немає в нас для неї надійної відсічі ні в керівництві, ні в суспільстві. Бунт почнеться з атеїзму і грабежу всіх багатств. Звергнуть релігію, зруйнують храми і перетворять їх на казарми, стайні, заллють світ кров'ю, а потім самі злякаються… Євреї погублять Росію і очолять анархію [5].

Ф. Достоєвський

Справжню потайну суть, мету марксизму відверто, без найменшого сорому продемонструвала більшовицька революція, затіяна її вождями, одноплемінниками, старанними учнями Маркса лише заради захоплення у свої руки жаданої влади.

Серед усіх без винятку відомих революцій вона єдина виявилася настільки ґрунтовно, детально розробленою теоретично й практично. Її підготовці і реалізації присвятили десятки років завзятої праці, сотні капітальних робіт Маркс, Енгельс, Ленін, Сталін (не згадуємо інших численних незначних мудреців). Їх постулати проголосили на все ХХ століття найбільші мислителі, теоретики, практики революційної перебудови світу, вершителі долі людства. У свідомості багатьох вони залишаються такими і сьогодні, такими ж, як і Гітлер або Мао Цзедун, який свого часу заявив: найбільші політики ті, які мають мужність знищити більше людей, — немає нічого страшного в термоядерній війні: якщо в ній загине навіть половина китайців, то половина все ж залишиться.

Особливо ревно, сумлінно більшовицькі вожді засвоїли марксистську ненависть, презирство до села, мужика: у всіх текстах дореволюційних програм більшовицької партії селянство жодного разу навіть не згадувалося як союзник, навіть учасник революції. Ця ненависть підсилилася ще й особистими мотивами основного більшовицького вождя Леніна. Коли мама (у дівоцтві Бланк) на честь закінчення університету подарувала йому невеликий маєток (один з двох, якими володіла) з селом, місцеві селяни незабаром так зненавиділи нового пана, який гаркавить, що юний новоспечений поміщик у відповідь ще більше зненавидів їх. І відтоді вислів «дегевенский идиотизм» (рос.) став його улюбленим. Однак теорія теорією, ненависть ненавистю, а грішне життя іноді змушує забувати про них, якщо того вимагає політична ситуація. А саме така ситуація склалася для більшовиків у самий переддень їхньої революції.

Після провалу більшовицького путчу 1905 року[2] партія була розгромлена, її залишки пішли в підпілля і фактично не діяли аж до 1917 р., її керівні кадри, активісти опинилися у в'язницях і засланні, а вожді, включно з Леніним, втекли за кордон і переховувалися, животіли там 12 років, втративши найменшу надію на саму можливість революції. І коли гримнуло лютневе повалення царату, воно застало їх, зокрема Леніна, зненацька, виявилося несподіванкою — громом серед ясного неба. Коли Леніну прибігли повідомити цю радісну звістку, найбільший революційний провидець накинувся на своїх інформаторів мало не з матюками і кулаками, у гніві репетував, що цього не може бути, що це провокація. І повірив лише газетам. Зовсім розгубленим більшовицьким вождям слід було повертатися в Росію з повним нерозумінням політичної обстановки в ній і без будь-якого плану дій.

Єдине, що вони чудово розуміли, то це те, що потрібні гроші і чималі, тому що без них революції не зробиш.

За порадою і з допомогою старого друга, соратника у путчі 1905 року, мільйонера, хитрого єврея Парвуса Ленін уклав таємний договір з німецьким Генштабом: після захоплення влади більшовики виводять Росію з війни, а Генштаб дає йому зараз на переворот мішки валюти й у запломбованому вагоні перевозить його з цими грішми, а також соратниками зі Швейцарії до Росії.

З величезними коштами, отриманими від американських олігархів, повернувся в Росію і Троцький.

Однак після повернення, крім іноземних грошей, у більшовицької верхівки більше нічого не було.

У лавах більшовицької партії, що вийшла з підпілля і фактично була розваленою, нараховувалося близько 25 тисяч членів, водночас у партії есерів — значно більше, у кадетській партії — понад 400 тисяч. Вона не мала жодного впливу на політичну ситуацію в країні, так само як авторитету, підтримки серед робітників, не кажучи вже про селян, якими верховодили есери. До того ж у ній панував ідеологічний різнобій, розкол на різноманітні угруповання, клани. А ще великі розбіжності, протиборство, сутички панували серед її керівників.

Зваживши на це, Ленін вирішив, що більшовики повинні, насамперед, негайно заявити про себе. Першу голосну заяву він зробив у ніч повернення 3 квітня 1917 р. із броньовика на Фінському вокзалі столиці, закликаючи Росію до негайної соціалістичної пролетарської революції, «про яку так довго говорили більшовики». Цей заклик не викликав особливого ентузіазму в країні, а Плеханов навіть назвав його цілком справедливо «маревним», але зате Росія почула про існування в ній більшовиків.

Ще голосніше більшовики заявили про себе 3 липня: під час мирної демонстрації в Петрограді вони організували збройну вилазку, влаштували кровопролиття, спровокували жорстоку розправу влади над демонстрантами. Внаслідок цієї безглуздої провокації партія, яка ще не встигла прийти до тями, знову була розгромлена, змушена знову тікати в підпілля. Її газети, друкарні, на створення яких пішло чимало привезених грошей, були знищені, багатьох партфункціонерів відправили за ґрати.

Одночасно в руки контррозвідки потрапили документи про німецькі гроші Леніна. Проти нього і низки його соратників порушили кримінальну справу, звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини, у зраді батьківщини, їх розшукувала прокуратура Петроградської судової палати. Ленін негайно втік у Розлив, потім у Фінляндію і причаївся там на цілих три місяці. Навіть після повернення в Петроград 7 жовтня, він переховувався ще майже місяць, аж до перевороту. Однак відчувши, що переворот може відбутися і без нього, що з його рук вислизає влада, він переборов свій страх і переодягнений у жіночий одяг (більшовики брехливо приписують це перевдягання Керенському) у ніч повстання з'явився в Смольний і взявся за кермо.

* * *

Тільки все це буде згодом. А відразу після повернення йому довелось вирішувати важке, як камінь, завдання:

• Де знайти силу, здатну привести до влади фактично розгромлених більшовиків?!

• Як цю силу зрушити на такий крок, як її обдурити; чим спокусити; звабити; які для цього потрібні гасла?!

Марксистська теорія в цьому випадку не могла допомогти ні на йоту. Збирати люмпенів-пролетарів, організовувати їх у клас не було ні сили, ні часу. Робітники відверто не підтримували більшовиків. Та й революція їм зовсім не була потрібна: вони мали роботу,