Леся Українка - Том 11

свинство тобі зробили з екзаменами — от чорти! Що ж було їм хоч раніш так сказати, то ти б не гибіла цілі свята чорт зна над чим!

1 В останню хвилину, буквально — о дванадцятій годині ( нім.)<— Ред>

Тепер, може, матимеш більше часу, то пиши мені частіше: я боюсь, що тепер мені ще сумніш буде, бо мамин приїзд був для мене як та блискавка, що контрастом світла ще зміцнює темряву дощової ночі...

Ну, впрочім, се вже я щось пусте завела, видно, спати таки іменно пора.

Бувай мені здорова! Вже хочеться сказати «до побачення»! Цілую тебе міцно, дуже міцно.

Твоя Леся

3. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

25 січня 1898 р. Ялта Villa Iphigenia,

18у98

Люба мамочко!

Я дуже зраділа, коли оце сьогодні рано радо усміх-нутеє чорненьке хлоп’я подало мені твого листа. Добре, що я не знала про запізнення парохода на 4 години проти норми, а то б я дуже боялася за тебе,— у нас тут увечері в неділю щось таке було, немов чорти зірвалися з ланцюгів: вітер, снігодощ! Мені часами здавалось, ніби моя хата тремтіла, немов маяк, мимохіть згадувалось оповідання Daudet «Le phare des Sanguinaires» l... Коли так було й під Севастополем, то могла бути не то колисанка, а й справжній шторм. З твоїм виїздом виїхала від нас і погода: другий день безперестанку йде сніг, не снігодощ, а таки сніг, як слід, аж кипариси погнулись під важким «навісом», наче поліські сосни. Мені шкода, що ти не бачиш сього видовиська — се дуже оригінально. Невважаю-чи на сніг, надворі не холодно, бо вітру й морозу нема, якесь біле і м’яке повітря, «неначе хто розпровадив у молоці пух і, захолодивши його трохи на льоду, полив ним небо і землю»,— так сказав би Нечуй.

Живу я так собі, запевне не так весело, як з тобою. Вчора була «на старому попелищі»,— відносила бензинку п. Банг і «Нове слово» Руденкам. Пан Руденко збирався прийти сьогодні до п. Дерижанова розмовитись та, може, й найняти велику хату: хоче кидати Ліщинську, обридла йому темрява і різні папуги. Вже коли Руденки виберуться, то Ліщ[инська] мене прокляне, її ніхто не зможе впевнити, що я в переселенні її квартирантів ні сном ні духом не винувата. Врешті, мені се, звісно, дарма. Казав мені Руденко, ніби він напевне знає, що Горєва то не справжня Горєва-артистка, а сестра справжньої, і що збирає вона трупу скоріш кафешантанну, ніж серйозну драматичну. Das andert die Sache коли так,— чи не краще розпитатись перше як слід, що воно таке єсть ота Горєва, та тоді вже посилати п’єсу. Радить Руд[енко] послати «Троянду» Ліницькій в Одесу, та я щось після твоїх і Лілиних розповідів не вірю в талан Ліницької. Про артисток Кроп[ивницького] Руд[енко] одзивається скептично, але він їх давно не бачив. Та вже побачим, як там буде, а п’єсу і листа я послала Вороному вчора.

Ну, от лист вийшов якийсь «авторський»...

Коли ж так щось нічого не вспіло ще й трапитись нового з неділі.

На мене ніхто не нападав. Настя спала одну ніч таки у мене, але се вийшло для нас обох невигідно, я їй не давала спати ввечері, а вона мені рано, то другу ніч вона спала у великій хаті.

П[ан] Дер[ижанов] одпечатав нашу фотографію, але вона чогось вийшла така біла, що ледве-ледве можна розгледіти і нас, і діскоболоса (Афродіта не вийшла зовсім). Се вже боги розсердились та й напустили якогось білого туману.

Сьогодні отримаю другу пробну карточку у Орлова

1 пришлю тобі вкупі з «Іфігенією».

Міцно, міцно цілую тебе.

Твоя Леся

4. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

2 лютого 1898 р. Ялта Villa Iphigenia,

21

18—98

Люба мамочко!

«Пишу до тебе», сидячи на балконі, чи то пак на самому Парнасі, під захистом самої Афродіти. З сього ти бачиш, що у нас не холодно,— і справді тепер 11° тепла, стільки, скільки при тобі бувало в хаті. Але ся благодать почалась тільки з вчорашнього дня, а то було таке, що нехай йому цур, бодай не верталось. Правда, вдень морозу не було, навіть було по 2°, по 3° тепла, вночі тільки 3°—4° морозу, але вітри такі, що — в буквальному значенні сього виразу — стріхи зривало. На бкатерининській вулиці зірвало і розметало виставку фотографа («придворного») і стріху одної дачі,— я сама бачила, як на другий день ціле дворище тієї дачі було встелене залізними листами; у мене на балконі перекинуло геть залізну лавку; в одному місці розбило огорожу садову; у пані Разумової геть вирвало двері з одвірків і в хату так навіяло, що Льоня зовсім простудився; кипарис, що росте з боку мого вікна, нахилявся так, що закривав середні шибки вікна і стукотів так по шклі, що я ждала тії хвилини, коли вікно з гуком упаде на мої мармори,— але сього не сталось, не допустили олімпійці! В хаті у мене температура стояла між 8° і 9°, і навіть самовар, лампа, машинка та піч не могли здійняти її вище. Тепер у мене ще не топлено, а вже 12°!! Велике щастя, що нё було морозу, бо, певне, прийшлось би пропасти. Катюша — добра дитинка! — не пустила мене з хати в день урагану і запросила обідати; тепер вона часто навідується до мене і приходить часом сидіти на балконі. Вчора прийшла з чоловіком читати газети і «В мире отверженных» (зовсім не дитяча книжка!), вигрілася так, що хотіла було скинути пальто, але чоловік сказав, «щоб не видумувала», і воно ускромилося.

Під час вітру падали у нас сніги, так що геть скрізь було біло і на балкон не можна було вийти, бо двері примерзли і приперлись снігом; на вулицях було слизько — по-київському! В горах, на Сімферопольському тракті, пошта два дні стояла в снігу, поки її відкопали, пароходи опізнювались на 12 годин; розказували мені, що ніби на якомусь пароході кругового рейсу умерло двоє людей від морської хвороби, а третій приїхав у Ялту і ліг у больницю зовсім в безнадійному стані. Правда, море було страшне. Мені трапилось бачити початок снігової бурі на морі, се була така грандіозна картина хаосу, що я, певне, ніколи її не забуду. Добре, що тебе не застав на морі циклон оцей, а то я