Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

і офіційно запевняють світ, що вони борються за християнські ідеали, за демократію, за свободу народів, за соціяльну й інтернаціональну справедливість.

Наше кількасотлітнє політичне і культурне рабство умертвило у нашій інтелігенції інстинкт національного егоїзму. Тому–то москвинам і полякам пощастило вщепити їй почуття меншвартости та накласти на її очі окуляри всіляких –ізмів, — фільства, — фобства тощо. Тверде життя катастрофою 1917 року жорстоко нагадало нам про предвічний закон боротьби за існування та про силу національного егоїзму. Але велика кількість нашої інтелігенції і донині тої пригадки не зрозуміла; донині ще носить ізмівські окуляри; донині ще вірять, що американська москвофільська політика є наслідком непоінформованости американців та дезінформації їх москвинами. Лише не сила їм пояснити: чому американці не беруть на увагу наших інформацій. Чейже в американських інтереесах збирати інформації з усіх джерел, а не лише з одного — московського. Несила їм пояснити: чому американці (а не москвини, як думають наші примітиви) створюють і піддержують всякого роду українських ренегатів типу Ґуляя, добре знаючи, що то є шахрайство. Не розуміючи отого головного ЧОМУ, ми напрям нашої пропаганди спрямували не лише на хибний, але й на шкідливий нам шлях.

Спочатку ми пробували висвітлювати світові наші муки та кривди, що їх заподіяли нам большевики (увага: большевики, а не москвини червоні); пробували апелювати до сердець та сумління світових політиків, благаючи їх виступити на захист зневаженої справедливости. А у відповідь світ… підписував торговельні договори із Сталіним на купно сибірського дерева, хоч з наших інформацій добре знав, що кожний сантиметр того дерева просякнений українською кров’ю. Трохи порозумнішавши, почали ми доводити світові, що большевики (знову — лише большевики, а не ВСІ москвини) планують зробити із світом те саме, що вони зробили з Україною. Мабуть, світ і тоді не «повірив» би нам, якби нам не помогли самі москвини, даючи світові щораз більше доказів саме таких планів. Світ занепокоївся, і почав наново зброїтися. Зброїтись проти кого? Проти большевиків, а не проти москвинів.

В останній коротенькій формулі міститься вся політика і стратегія американців (а за ними й інших держав) щодо СССР. На їхню думку, комуністична партія СССР — большевики, і лише вони, планують завоювати цілий світ, а московський нарід того не хоче. Значить, поваливши «совєтський» уряд, встановимо мир; а з огляду на катастрофальну силу атомової зброї — мир вічний. Мир! За всяку ціну мир! Жодна ціна за мир не є зависока, бо ж нині війна означає знищення нашої планети.

Досвід з Ліґою Націй та з Об’єднаними Націями показує, що втримати мир можна лише силою. Досвід за останніх 50 років показав також, що регіональні об’єднання середніх чи малих націй силою не є. Саме життя показало, що лише великодержави мають силу втримати мир. І справді, реальне життя, не звертаючи уваги на жодні «Об’єднані Нації», вже передало рішення світових проблем — в тому числі і проблему миру — трьом — чотирьом великопотугам. Тегеран, Ялта, Потсдам, Женева і майбутні наради 3–5 президентів чи міністрів рішали і, виглядає, надалі будуть рішати долю всього світу. Президент ЗСА Ф. Д. Рузвелт висловив це цілком ясно: «Рішати ці проблеми мають ЗСА, Великобританія, СССР і Китай. Ці потуги в майбутньому мусять мати поліційний нагляд над меншими державами» (H. Feis. «Churchill, Roosvelt, Stalin»). Старий випробуваний англійський принцип і система рівноваги європейських держав виростає нині на систему рівноваги 3–4 світових потуг. Мабуть, це є нині єдино можливий, реальний спосіб вдержати мир. Зрушення цієї рівноваги може стати початком кінця супремації білої раси. На наших очах знову виходить на історичну сцену мільйонова Азія.

Минулий історичний досвід і всі об’єктивні дані вказують, що Японія буде організатором і лідером Паназійського руху. Розчленувати СССР — це значить відкрити для Японії двері до Сибіру, с. т. започаткувати кінець гегемонії білої раси з усіма з того економічними і культурними наслідками. Отже, сильна держава на Сході Европи і в Сибіру є одною з найголовніших запорук світового миру. ЯКА є чи буде та держава, ЯКИЙ політичний, економічний, соціяльний устрій вона має чи матиме — це другорядне. Першорядним є — щоб вона сповнювала свій обов’язок, щоб була заборолом азійської експансії, щоб була чинним складником в системі рівноваги світових потуг.

Люди, що знають історію Московської імперії з книжок, що їх написали москвини, або на підставі московських інформацій та джерел (а таких 90%) є переконані, що вся попередня і сучасна історія Сходу Европи доказує, що до такої ролі з усіх народів Сходу Европи, надається лише нарід московський. Він, хоч і дикунський, хоч і бідний на духові та матеріяльні багатства, хоч і менший від сусідів, все ж створив і донині має велику імперію. Більше того! Цей дикунський, менший за своїх сусідів нарід запряг більших і далеко культурніших своїх сусідів до свого імперського воза; притягнув їх до розбудови і скріплення Московської імперії. Якими способами — це не важливо. Важливо є голий факт, що той нарід зумів те зробити і тим довів, що має державнотворчі здібності. Щобільше, ті здібності не втратив і за наших часів, за часів, коли втратили чимало інших націй (Турецька імперія, Австро–Мадярська імперія, Французька колоніяльна імперія, навіть Бритійська імперія). А москвини не лише не втратили ані частинки своєї імперії, але навіть побільшили її. Засоби? Нехай аморальністю їх журяться старі чеснотливі діви та утопійні мрійники. Життя тверде і жорстоке; воно знає лише одну «мораль» — боротьбу за існування; знає лише національний егоїзм. А переможців не судять. Навпаки — потискають їхні закривавлені руки на 1001–ій конференції чи бенкеті. Хоч так цинічно не висловлюються (навпаки — говорять щось цілком протилежне), але так думають, і головне, таку ведуть політику всі державні мужі світу.

На користь Західного світу можна сказати, що він — а зокрема американці — волів би мати на місці нелюдської потвори — москвина (в їхньому уявленні — большевика) когось іншого, більш людського. І не лише воліють, але й шукають за ним. Звичайно, на їх увагу перша впадає Україна. Світ — зокрема американці — зацікавлені питанням: чи Україна, відбудована і піддержана Західним світом, матиме силу сповнити на Сході Европи і в системі рівноваги світових потуг роль, що її сповнювала і сповнює Московщина? ЦЕ Є ОСНОВНЕ І ВИРІШАЛЬНЕ ПИТАННЯ. Відповідь на нього і формує політику світу щодо нас і щодо москвинів. Отже, проблема відношення світу до ідеї Української Самостійної Соборної Держави зводиться до проблеми НАШОЇ СИЛИ. На це питання донині не дали ми