Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

II

СИЛА НАЦІЇ

Дух животворить.

Г. Сковорода

Сила нації — це не лише 40 мільйонів, багатющий чорнозем, робочий нарід, Кривий Ріг, Донбас і т. п. матеріяльні ознаки сили. Великі нації мають силу безмірно сильнішу за всі матеріяльні багатства нації. Це є та сила, яка з двох маленьких острівців на заході Европи, створила світову імперію і вивела весь світ на шлях технічного поступу. Це є та сила, яка з малого міста на півдні Европи створила імперію і запліднила європейську культуру, заклавши основи правопорядку та державної адміністрації. Це є та сила, яка протягом лише кількох століть створила найбагатшу, найвільнішу і найсильнішу державу на обширах диких прерій. Це є та сила, яку мав і наш український нарід аж подостатком за передісторичних часів, а за історичних пов’язується з іменами Святослава, Володимира, Богдана, Мазепи, Тараса й багатьох інших.

З багатьох складників та сила складається. За браком місця тут не будемо зупинятися на них, лише пригадаймо, що в наш «прогресивний» вік чимало з тих складників проскрибовано, виклято словоблудами, фарисеями і просто дурнями. Фарисеї голосно ганьблять і засуджують національний егоїзм своїх ворогів, але свій підносять на височину найвищої чесноти, одягаючи на нього гарні шати: справедливости покривдженим, свободи уярмленим, світового миру, інтернаціональної законности, добробуту широких мас і т. п. облудну демагогію. Чимало легковірів (особливо серед українців) засліплені красою тих шат, не бачать під — справді гарними — шатами голої дійсности. Що ж дивного, що задивлені в небо мрійники, не бачать на грішній землі руху колісниці історії, що переїздить і по їхніх мріях і по них самих, розчавлюючи на смерть.

Національний егоїзм, імперіялізм — це прокляття людства! — лементують пацифісти. Чи ж не вони спричиняють війни, поневолення народів, руїни? Ось татари, засновуючи свою імперію, вигубили кілька мільйонів українців, руйнували висококультурну, багату Київську Русь, затримали на кілька століть поступ України. Московський імперіялізм обернув багату, культурну і вільну Україну в ожебрачену, зруйновану економічно і культурно кріпацьку каторгу і пекло.

Так! Це правда. Але англійський імперіялізм дикі терени Америки, Австралії, Африки, терени, що годували лише нечисленні примітивні племена тубільців, перетворив на багаті, культурні і вільні держави, які годують тепер нові мільйони людей. Московський імперіялізм з багатої землі, населеної мільйонами заможних людей, зробив голу землю і ожебрачив ті мільйони, а англійський імперіялізм з голої землі створив нові джерела заробітку для нових мільйонів людей. Обидва — імперіялізми. Але наслідки цілком протилежні. Як бачимо, справа не в імперіялізмі, а в чомусь іншім.

Брутальна сила розбудовує імперії, — кричать демократи. А чому ж 350–мільйонова — та й ще перелюднена — Індія не заселила сусідню їй Австралію з островами, але зробила це вдесятеро менша, та ще й з другого кінця світу, Англія? Чому 500–мільйоновий, перелюднений Китай не опанував сусіднього йому Сибіру, але зробила це вдесятеро менша, не перелюднена, далека, та й ще дика, Московщина? Чому бідний, малий, дикунський московський нарід поневолив багатий, висококультурний і більший нарід український, а не навпаки? Виглядає, що чисельна, культурна й економічна перевага не є тою силою, що розбудовує імперії. Пошукаймо її деінде.

Все життя нації — політичне, економічне, культурне — залежить від національного характеру нації. Національний же характер, вдачу народу формує оточення, серед якого той нарід повстав і розвивався. Народи, що заселили багаті на їжу, теплі південні краї, не потребували витрачати багато енергії, щоб вижити. Родюча земля давала багаті врожаї майже без обробки, а тепле підсоння давало можливість жити майже під голим небом. Це сприяло вихованню ледащої, безжурної людини. Маючи на місці їжі більш, як досить, південна людина не потребувала шукати нових місць поселення, і це виховало домосіда, виховало неаґресивність щодо чужих земель. Маючи багато вільного часу, південна людина мала час приглядатися до оточення, серед якого жила, до природи та її життя; мала досить часу спостерігати, роздумувати, робити висновки, укладати їх в якийсь кодекс поглядів, вірувань, порад наступним поколінням, коротко — творити релігію, філософію, природознавчі науки, взагалі — культуру. І справді, культура людства зародилася і виросла на багатому Півдні: в Індії, в Китаю, в Єгипті, Месопотамії. І народи, що здавна населювали ті простори, розвинулися на народи м’якої, неаґресивної, безжурної, покірної, поетичної, філософічної вдачі. Вони розвинули у себе глибоку релігійність та зацікавленість нематеріяльним, духовим життям.

Народи, що оселилися в північних краях, жили в цілком протилежних обставинах. Бідна, переважно камениста чи піскувата земля була вкрита лісом. Щоб посіяти, треба було пролити багато поту, викорчовуючи ліс, а врожаї були бідні. Тому головним джерелом їжі стало у них рибальство та мисливство. Рибальство в таких краях, як Скандинавія чи Анґлія, призвичаювало людину до морських небезпек. Бідна батьківщина не могла прогодувати, а широке, рідне море манило довідатись, що є на протилежному боці. І ще за передісторичних часів варяги почали опановувати побережжя Балтицького моря, завойовуючи бритійські острови, заходячи військово–купецькими валками Волгою до Малої Азії, Дніпром до Царгороду. Заганялись навіть до Канади ще 1000 років перед X. Колумбом. Морські небезпеки, далекі військові походи в незнані краї виховали у тих людей відчайдушну відвагу, віру в свої сили, гордість, твердість характеру, почуття власної гідности, енергію, агресивність та усвідомлення ваги організації, основаної на особистій свободі та особистій ініціятиві.

Англійці дуже рано встановили в себе закон майоритету, за яким все майно, права і титул від батька переходили лише до старшого сина, а молодші сини діставали виховання, освіту, меч і… порожні кишені. Отже, саме життя штовхало молодших синів шукати щастя та маєтку за морями. Ця молодь і збудувала світову Бритійську імперію, здобуваючи і закріплюючи за батьківщиною і для себе цілі континенти. Не лише для батьківщини, але й для себе. Це значить, що вони розбудовували цивілізацію в нових диких краях, добре розуміючи, що культурне піднесення краю означає й економічне його піднесення, збагачення краю і їх самих. Так з англійців виробився нарід колонізаторів, організаторів і творців нового життя, нових багатств.

Море і колонізаторство виплекали в анґло–саксів певність у своїх силах, а звідси і почуття власної гідности та пошану до людської гідности взагалі. «Ніколи, ніколи, ніколи англієць не буде рабом» — співається в їхньому неофіційному гімні (порівняйте наш «Ще не вмерла»). Це глибока правда: в англійському характері нема ані сліду рабських рис, і тому він не є тираном–садистом, як москвин, хоч і буває жорстоким.

Розгляд повстання і розвитку національних характерів