Iv Stefan - Konrad: Запах Крові та Елю , Iv Stefan

Генрі кивнув, вислухавши його. На його обличчі не було ані здивування, ані страху. Лише якась спокійна обізнаність.

"А, це... це, мабуть, Тампіко," - сказав Генрі, протираючи черговий кухоль.

"Тампіко?" - перепитав Конрад, нахмурившись. "Що це за істота?"

"Та так, живе собі в лісі неподалік," - махнув рукою Генрі. "Магічна тварюка, але цілком безневинна. Приходить іноді понюхати, чим тут смачно пахне. Їй особливо подобається, коли я готую тушковане м'ясо з травами."

Конрад здивовано роззявив рота. "І ти знаєш про неї і нічого не кажеш?"

Генрі усміхнувся. "А навіщо? Вона нікому не заважає. Навіть навпаки... її присутність, кажуть, приносить удачу. Старі лісоруби розповідали."

Конрад все ще був трохи спантеличений, але заспокоївся. Якщо Генрі не бачить у цьому загрози, то, мабуть, і справді хвилюватися не варто. Проте його думки швидко переключилися на іншу, більш тривожну тему.

"Слухай, Генрі," - серйозно сказав Конрад, відставляючи кухоль. "Я чув сьогодні розмови в селі... кажуть, на краю лісу, недалеко звідси, стало занадто багато вовків. Вони навіть нападають на свійську худобу."

Обличчя Генрі стало серйознішим. "Так, я теж чув ці тривожні звістки. Зазвичай вовки тримаються глибше в лісі. Їхня поява так близько до поселень – поганий знак."

"Але чому вони вийшли?" - запитав Конрад. "Ліс великий, їжі там має вистачати."

Генрі задумливо почухав бороду. "За моїми старими знаннями, таке трапляється, коли щось жахливе виганяє їх з гущини. Щось таке, чого бояться навіть лісові хижаки."

Конрада пройняв холодок. "Щось жахливе? Що це може бути?"

Генрі зітхнув. "Хтозна, Конраде. Але якщо це правда, то нам усім слід бути обережними. Те, що здатне налякати зграю вовків, навряд чи буде безпечним для людей."

"...Тож, як я вже казав, Генрі, я завітав у ці краї в пошуках якогось заробітку," - промовив Конрад, потерши скроні. Головний біль все ще давав про себе знати, хоча ель трохи притупив його. "Сподівався знайти якесь вигідне замовлення у Флервілі чи околицях."

Генрі співчутливо кивнув. "Розумію. Часи зараз нелегкі, особливо для таких, як ти. Але тут завжди знайдеться якась робота для міцних рук та гострого меча."

Конрад зітхнув. "Так, але після сьогоднішнього вечора моя голова не надто добре працює, щоб приймати рішення. Доп'ю цей ель і піднімуся до своєї кімнати нагорі. Ранок мудріший за вечір, як кажуть."

"Звісно, відпочинь, Конраде," - сказав Генрі. "Кімната на тебе чекає. Спокійного сну."

Конрад подякував йому кивком, допив свій ель і підвівся зі стільця, трохи похитуючись. Він попрощався з Генрі та іншими відвідувачами, які вже не так гамірно вели розмови, і повільно попрямував до сходів.

Піднімаючись нагору, він відчував, як втома нарешті бере своє. Кімната на другому поверсі була проста, але затишна: ліжко, стіл та вікно, з якого вночі було чути шум дощу. Він скинув брудний камзол, роззувся і ліг на твердий матрац.

Думки про бійку, про дивного темноволосого, про Тампіко та про тривожні чутки про вовків ще кружляли в його голові, але поступово їх поглинула сонна дрімота. За вікном монотонно стукав дощ, і втомлений шукач пригод нарешті заснув.

Конрад спав міцним сном, не підозрюючи, які небезпеки та нові знайомства чекають на нього на світанку. Тривожні чутки про вовків, таємничий Тампіко і незрозуміла розповідь про циклопа – все це було лише початком довгої та небезпечної історії.