Iv Stefan - Konrad: Запах Крові та Елю , Iv Stefan

Більшість сучасних жителів нашого світу знають про події, що сталися вісім століть тому, лише з переказів старійшин, давніх хронік та руїн, що розкидані по всьому континенту. Рік, що став початком нової ери, відомий як Рік Великого Змінення. Згідно з легендами, з глибин землі, з самого серця гірського хребта, вирвався вулкан неймовірної сили. Його виверження не було звичайним природним явищем – разом з димом та попелом у світ проникла потужна магічна енергія, що досі відчувається в нашій землі. Ті істоти, яким пощастило вижити, зазнали неймовірних метаморфоз. Зміни торкнулися всіх – від найменших комах до найбільших звірів. Проте з часом світ почав відновлюватися. Земля поступово очищалася, і нові покоління вчилися жити в магічно зміненому світі.

Запах крові та елю

Холодний, пронизливий дощ безжально сік землю навколо корчми "Кам'яне Лігво" у Флервілі. Краплі стікали по облізлій вивісці, змиваючи залишки денного бруду. Біля самої стіни, майже в калюжі, нерухомо лежав чоловік. Це був Конрад, шукач пригод, чиї численні шрами на обличчі та руках розповідали про бурхливе минуле краще за будь-які слова. Його одяг, колись добротний шкіряний камзол та міцні штани, тепер був подертий та забруднений.

Усередині "Кам'яного Лігва" панував звичний гамір. П'яні голоси, брязкіт кухлів та хрипкий спів перемішувалися з запахом смаженого м'яса та дешевого елю. Генрі, кремезний чоловік із сивиною у скронях, господар корчми та колишній шукач пригод, спостерігав за гостями з-за масивної дубової стійки. Він знав небезпечну натуру цієї професії і поважав кожного, хто ризикував життям у пошуках слави чи багатства. Конрад був частим гостем, і Генрі ставився до нього з прихованою симпатією.

Сьогодні ввечері Конрад, з його прямолінійним характером, не стримався, почувши розповідь худорлявого темноволосого чоловіка років сорока п'яти. Той з запалом переконував слухачів у своєму героїчному полюванні на циклопа в далеких горах.

"Циклопа? Та це ж казки для дітей!" - буркнув Конрад, не розраховуючи на те, що його почують. Темні очі незнайомця миттєво спалахнули від образи.

"Досить!" - прогримів Генрі, чий голос миттєво перекрив гамір. "У моїй корчмі бійок не буде! Якщо маєте з'ясовувати стосунки – прошу на вулицю!"

Конрад і темноволосий чоловік, обмінявшись лютими поглядами, вийшли під холодний дощ. Бійка була короткою та жорстокою. Худорлявий чоловік виявився спритним, але Конрад, попри випите, мав перевагу в силі. Проте один несподіваний удар прийшовся йому в скроню, і світ для нього згаснув. Темноволосий, хоч і з розбитим носом, підвівся та кинув на непритомного Конрада злісний погляд, перш ніж зникнути в темряві.

Дощ продовжував свою монотонну пісню. Здавалося, ніхто не помічав непритомного чоловіка біля стіни "Кам'яного Лігва". Ніхто, крім пари тьмяних жовтих очей, що спостерігали за ним з темного провулка навпроти.

Холод пробирав до кісток. Конрад застогнав, намагаючись поворухнути затерплою шиєю. Голова гула, наче у ній розбили ковальське горно. Крізь пелену болю та нудоти він повільно розплющив очі. Перше, що він побачив, були розмиті обриси темного неба, затягнутого низькими дощовими хмарами. Краплі все ще падали йому на обличчя, змішуючись із засохлою кров'ю.

З зусиллям він перевернувся на бік, спираючись на лікоть. Земля під ним була холодною та мокрою. Погляд зачепився за брудну стіну корчми та тьмяне світло, що лилося з її вікон. Зсередини доносилися приглушені голоси та брязкіт посуду.

Раптом його увагу привернуло щось у темному провулку навпроти. Між тінями він знову побачив пару тьмяних жовтих очей, які невідривно спостерігали за ним. Вони світилися в темряві, як у дикої тварини. Цього разу Конрад був певніший – йому це не здалося.

Перш ніж він встиг щось розгледіти, очі знову зникли в темряві провулку. Тривожне відчуття не покидало його. З важкістю підвівшись на ноги, він похитнувся. Тіло нило, а голова паморочилася. Він обтер обличчя рукавом подертого камзола і сплюнув кров.

Повільно, тримаючись за стіну, Конрад пошкутильгав до дверей. Він знав, що Генрі, хоч і суворий, не залишить його в такому стані. Господар завжди мав добре серце, особливо до тих, хто обрав нелегкий шлях шукача пригод.

З важкістю відчинивши скрипучі двері, Конрад увійшов до теплого, гамірного приміщення "Кам'яного Лігва". Запах смаженого м'яса та елю одразу вдарив у ніс, здаючись цього вечора особливо приємним. Генрі, протираючи стійку, кинув на нього співчутливий погляд.

"Ну й дісталося ж тобі, Конраде," - промовив господар, відкладаючи ганчірку. "Цей темноволосий мав неабияку спритність, як на свою комплекцію. Ти його недооцінив."

Конрад кряхкнув, сідаючи за вільний столик неподалік від каміна. Його тіло нило, а на скроні пульсував біль.

"Так, недооцінив," - погодився він, потерши забите місце. "Занадто самовпевненим був. Але справа не в тому."

"А в чому ж?" - поцікавився Генрі, підійшовши до нього.

"Він... він розповідав про полювання на циклопа," - пробурмотів Конрад, відчуваючи, як до нього повертається сумнів. "Я сказав, що це казки..."

Генрі на мить замислився, наливаючи Конраду кухоль міцного елю.

"Щодо циклопів..." - почав він, поставивши кухоль перед Конрадом. "Колись, дуже давно, вони дійсно існували. Могутні, люті істоти. Але їхня кількість з роками так зменшилася, що зустріти циклопа сьогодні – це справжня рідкість. Майже неможливо. Проте це не означає, що їх не існує зовсім. Старі легенди часто мають під собою зерно правди."

Конрад здивовано підняв брови. "Ви вірите в це?"

Генрі кивнув. "Я бачив багато дивного у своєму житті, Конраде. Та й історії старих шукачів пригод... іноді в них проскакувало щось таке, що змушувало задуматися. Звісно, більшість з них – брехуни та хвальби, але іноді..." Він замовк, дивлячись у вогонь каміна. "Іноді трапляється й правда."

Конрад зробив великий ковток елю. Думка про те, що він міг помилитися щодо існування циклопів, здавалася дивною та тривожною водночас. А ще ці жовті очі в провулку...

"Генрі," - запитав Конрад, відставляючи кухоль. "Ти не помічав нічого дивного біля корчми, коли виштовхнув нас? Я бачив якісь очі в темряві...І ці очі, Генрі, вони ніби світилися в темряві. Жовтим таким світлом. Я ніколи раніше такого не бачив," - закінчив свою розповідь Конрад, уважно спостерігаючи за реакцією господаря.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍