Роман Євдокимов - Грай, Роман Євдокимов

Вона ж вгамує, як ніхто,

Турботи забере твої,

 

І поцілує, і подарить

Тобі найкращі в світі сни.

Ніхто не знає так, як ніч,

Що нерозлучні ти й вони.

---

Останній дзвоник. До побачення, уроки.

Уроки школи, але не життя.

Твої знання великі і глибокі.

Більші і глибші тільки незнання.

 

Ти дивишся невпевнено і гордо,

Зухвалість в серці, юності фонтан.

Життя зіграєш, наче на акордах,

Але спочатку вивчи нотний стан.

 

Іди дорогою сміливих і упертих,

Не забувай коріння і батьків,

Будь кращим з кращих, першим серед перших,

Будь прикладом для дочок і синів.

 

Все буде. Не одразу, по крупинці.

І велетні колись були малі.

Не бійся Всесвіту, він сам тебе боїться,

Якщо ти твердо ходиш по землі.

---

Прошу уваги, любі дітки,

Я голос в ваших подушках,

Для вас несу я хтозна звідки

Те, що билося в грудях.

Це серце у моїх руках

Повіки ваші опускає,

І я співаю в ваших снах,

Аж доки день не запалає,

І моє серце теж палає.

 

Вони приходять уночі –

Привиди, мари, феї чорні,

В підвалах виють, як сичі,

Під ліжком пики їх потворні.

Але я – голос в подушках,

Увагу, дітлахи, зверніть,

Я вам приніс в своїх руках,

Чим можна небо підпалить,

Це моє серце так горить.

 

Тож обережно, малюки,

Я голос з ваших подушок,

Вночі співатиму я, доки

Не запалає в небі ранок,

Палає моє серце так!

 

За мотивами пісні Mein Herz brennt гурту Rammstein

---

Відьма руда,

Солодка біда,

Моє серце з’їла,

Мені не лишила.

Чисте безумство,

Брудне чаклунство,

Зелені очі,

Чари дівочі.

Місяць опівночі,

Лилики і сичі,

Коришся потягу,

Летиш без одягу

Над річкою Тисою,

Горою Лисою,

Вабить на гріх

З неба твій сміх.

Відьма руда,

Наче вода,

Пройде крізь пальці,

Опинишся в пастці,

Один серед лісу,

На радість бісу,

В грудях палає,

А серця немає.

 

---

Я йшов до краю безодні,

Щоб весело плюнути вниз.

Я тут не один, нас сотні.

Ватру годує хмиз.

 

Бідність годує відчай.

Заздрість псує уми.

Ніхто не родився двічі.

Прірву годуємо ми.

 

Звідси нема вороття,

Нас не чекає дім.

Хочеш наступне життя?

Спочатку покінчи з цим.

 

Танцюй, щоб бачили боги.

Ти ще живий. Болить,

Значить існує. Вбогий

Не помічає, коли

 

Дивляться в твою душу

Сині, звабливі, уперті,

Бажані і байдужі

Очі кольору смерті.

---

Не боюсь ні людей, ні чортів я,

Бо за мене молиться мати.

Залишаю рідне подвір'я,

Щоб ізнов сюди повертати.

 

Я плечима рухаю гори,

Я ловлю урагани в вітрила,

Але тільки мамине слово

Може дати для цього сили.

 

Вчителі, закони, талмуди

Наш формують уклад і світогляд,

Але чесним і добрим бути

Вчить суворий матусин погляд.

 

Не боюсь я нічого й нікого,

Мені вистачить просто знати,

Що за мене молиться Богу,

Береже і хвилюється мати.

 

---

Кожен має спосіб подолати втому,

Спирт і речовини звуть мене додому,

Я кажу їм вкотре: «Мабуть не сьогодні»,

Та вони чекають, бо вони голодні.

 

Кожен має засіб відновити нерви,

Що для тебе мощі, то для мене стерво,

Що для тебе сяйво, то для мене брудно,

Що для тебе щастя, то для мене нудно.

 

Кожен має право лікувати душу,

Для одного «хочу», для іншого «мушу»,

Мені кажуть вкотре: «Знову не сьогодні»,

З дикими очима янголи господні.

 

Кожен має право мати своє право,

Для тебе фіаско, а для мене браво,

Для тебе початок, а я вже тут був,

Я колись любив, а тепер забув.

 

---

Щось шкребеться в мене за ребрами,

І шепоче: «Дай мені волю...»

Я сумую тільки за мертвими,

Також іноді за тобою.

 

В голові каже голос ватяний,

Що ми звикли тут всі до бруду,

Моє серце схоже на дрантя

І качає червону отруту.

 

Я раніше співав, зараз каркаю,

За вікном таких ціла зграя,

Пофарбованих чорною фарбою,

Не живуть і не помирають.

 

Щось стучить в мої ребра щосили,

І кричить: «Відпусти мене швидко!»

Не люблю, щоб довго просили.

Я відкрию для тебе цю клітку.

---

Моє ім'я - Свобода.

Роблю я те, що хочу,

В межах своєї клітки,

В межах місцевих меж.

 

Моя подруга Правда

Зашила собі очі,

Зашила собі рота,

Проблем не має теж.

 

Нам дошкуляла Совість,

І не давала спати,

І заважала їсти,

Тепер її нема.

 

З'явилися натомість

Дуже поважні люди,

Розумні, як таксисти,

І стали у керма.

 

Ворожа їм Свобода,

Вони не знають Правди,

Плювати їм на Совість,

Плювати їм на всіх,

 

Окрім себе любимих.

Їм треба більше влади,

Їм треба більше статків,

Їм треба більше втіх.

 

Їм треба, треба, треба,

Їх поросячі пики

Не схожі на людські вже,

А схожі на чортів.

 

Але наш прапор - небо,

А поряд з небом - жито,

Згадаємо коріння,

Згадаємо батьків.