Богуміл Грабал - Барон Мюнгавзен

Перед страховою конторою чекав касир.

— Пане Гантя, вчора послалисьми вам блянки грошових переказів.

— Можливо. І що?

— Що? Думалисьми, що вони вже недійсні. А тим часом ті недійсні лишилися в нас, — касир показав пальцем на страхову контору. — А дійсні попали в макулатуру.

— Нам то не зашкодить… папір як папір, — потішив його Гантя.

— Ви мене зле зрозуміли. Чи ще не пізно було б їх поміняти?

— Неможливо, все вже запаковано.

— А де ті пакунки?

— Я і сам хтів би це знати. Іще вчора забрали їх автом до папірні.

— До котрої?

— То залежить, в яке авто пакунки заладували. Можете поставити на них хрестика. Легше було б, добродію, знайти п'ятилисту конюшину або цвіт папороті.

— Я буду скаржитися.

— Це ви можете. Але коли в нас чогось шукають, то ніколи не знаходять. Зате знайдете фуру інших речей, таких, щоби на них ніхто й не сподівався. Було то зараз по революції, пакую собі папір у підвалі, згортаю шпаргали граблями, аж тут нагло… Вгадайте, що там було?

— Перекази! — утішився касир.

— Де там! Чоботи, чо-бо-ти! Знову закидаю граблі, а там — мертвий шарфюрер, ще й з револьверком у руці. Офіцир, колишній божок німецьких прачок, оздоба гітлерівських бурделів… а тепер труп. Ну і що з ним робити? — думаю собі. Кинув його до скрині з тирсою, обсипав і накрив зверху папером, добре вдоптав і зв'язав подвійним дротом… та й пішов той шарфюрер до папірні так само, як і ті ваші перекази. Там перетинають дроти — і плюсь тото до корита з кислотою! Цілком можливо, що тоді кількасот осіб прочитало «Чеське слово», видрукуване на німецькому націонал-соціалістові. То є історія, нє?

— Н-ну… — чхнув касир.

— Слово честі, свята правда. Або, наприклад, пакував я колись папір у підвалі Державного банку. Є там, як, може, панові відомо, таке приміщення, куди зі стелі падають подірявлені, вилучені з обігу банкноти. Працював я в масці на лиці, у хмарі мільйонової пилюки. Форса там летить зі стелі, дробилки приємно диркають… Аж раптом мені щось сяйнуло в голові, і я питаю головного касира: «Чи не забракло вам колись у касі мільйона?» І знаєте, що він мені відказав?

— Нє… — злякався касир, і серце йому забухало, як паровий молот.

— Він сказав: «Пане Гантя, брак мільйона я викрию одразу. Але не дай Боже, аби забракло двадцяти гелерів. Деколи їх шестеро людей мусять шукати цілий тиждень…»

Касирові мурашки пробігли по спині, й він знову чхнув.

— Отак воно, — сказав Гантя. — Але цікава річ: кожен щохвилі щось губить. Люди помилково викидали з макулатурою стільки ріжних речей, що коби все те зібрати докупи, був би чималий базар: радіо, що його з дурної голови притарабанили дітлахи, живцем вирваний цілий мотор «форда», чоботи, плащі, десятки квитанцій, талони на бензин і грошові перекази. Але найславніша історія трапилася тоді, коли до підвалу разом з паперяками висипали помилково на півтора мільйона діамантів. Семеро детективів перекидали увесь підвал, папірчик за папірчиком. Десятки тонн макулатури! Тиждень це тривало, але пшика знайшли.

Касир так чхнув, що аж собі шмаркнув на руку.

— Не маєте хустинки? — спитав Гантя.

— Ні, забув узяти…

— То чому досі мовчали? Завтра я принесу вам, яко скромний даруночок, цілий тузінь. Як у нас ліквідували синагоги, то німці привезли нам центнерів десять отих їхніх короговок, халатів та пелюшок. Спочатку дерли ми це собі на онучі, але врешті покраяли на хустинки і рушники. Я… — захихотів Гантя, — маю в білизнярці придане для двох наречених. З самих короговок нашила мені жінка два тузіні трусів. А що хустинок! До кінця життя! І то ще мусив би шмаркати хіба що сірчаною кислотою. Добродію, а як у те шмаркається! Уявляєте, що то за розкіш, коли золоті нитки вам у носі лоскочуть?

Але касир у цей час тяжко думав, що б то було, якби йому в касі забракло двадцяти гелерів.

— Застудився я, — мовив він.

— То чому одразу не сказали? Мусите пильнувати. Як вернетеся з контори домів, налийте до горнятка трохи води і додайте добру порцію рому. Потім це нагрієте, само собою, з гвоздикою і перцем. Потім зі смаком того випийте і зачекайте хвильку, заки трунок зачне вам у голові кружляти, а тоді хильніть іще двічі по сто грамів житнівки, бо житнівка дуже на груди помічна. А потім хай добродій вийде на повітря… Уже вечір, стемніло… тож десь там упадете і проспите під парканом, а над ранок, за першої роси від нежитю ані сліду. То є метода Кнейпа, куди ліпша, аніж компреси Прейсніца. Одним словом, завтра занесу панові тамті хустинки, — сказав Гантя, потис касирові руку і сердечно нею потрусив.

Касир намацав клямку страхової контори і так чхнув, що влетів до фойє.

А невдовзі Гантя помітив, що до їхнього складу прямує якийсь залитий потом чоловік, попихаючи перед себе візок. Гантя підбіг і поміг пхати той візок, що скидався на гармату.

— Ціле щастя, що маю того візка, — вигукнув радісно власник. На візку був тільки один маленький пакуночок.

З контори вийшов шеф і сказав:

— Дайте це на вагу.

— А дилі маєте? — спитав клієнт, витираючи з лоба піт.

— Що за дилі?

— Ну, дилі… такі, що по них скочують бочки в броварнях.

— Ні, нема.

— То, може, хочайби паси парусинові?

— Паси? Здається, маємо… Але для чого? Хіба для цього? — охнув шеф і зрозумів, що втратить гумор на решту дня. Вхопив пакунок і кинув на вагу.

— П'ять кіл.

— Ну, то люкс, — втішився власник візка.

— І що ви за це хочете? Гроші чи льотерейки?

— Льотерейки. Аби тільки нумери не йшли підряд.

— Нате вам одну.

— І-і, цеї я не хочу. Перемішайте її з іншими.

— Беріть собі цю льотерейку та й самі перемішайте, — сухо сказав шеф.

— Бракує вам тутка папуги, — мрійливо зауважив власник візка і поклав льотерейку до портмоне. Хотів було від'їхати, але якось йому воно не пішло. Візок був нівроку тяжкий, а дорога з подвір'я йшла трохи під гору. Через те Гантя з одного боку, а шеф з другого, зігнувши коліна та вчепившись пальцями в ободи, мусили штовхати того возика та ще й вигукувати: «Гей, гуп!»

Допіру тоді візок, що й важив, певно, як ціла гармата, врешті зрушив з місця.

— Ех, якби то виграти «спартака»! — зітхнув клієнт. — Я бим того роверка вчепив до візка і їздив би як рикша.

— Ще чого! На «спартаку» їздить наш директор, а всі головні виграші давно розподілені. Коли щось і виграєте, то в найліпшім