Анастасія Зорель - Люмірея. Перша стежка магії , Анастасія Зорель

Стежка під ногами була м'якою, ніби з тканого моху, і світилася блідими іскорками, коли Люмірея ступала далі.
Туман закручувався навколо неї тонкими нитками, шепочучи слова, яких вона не могла розібрати. Але дівчинка не відчувала страху. Навпаки — кожен крок дарував їй відчуття, що вона рухається до чогось дуже важливого.

Вітер піднімав пасма її волосся, немов намагаючись підштовхнути вперед. І ось, за кількома кроками, туман почав розходитися, відкриваючи інший світ.

Перед Люміреєю розкинувся ліс, якого вона ніколи раніше не бачила: дерева були вище, ніж будь-які будівлі в її місті, їхнє листя мерехтіло золотом і сріблом. У повітрі плавали м'які вогники — крихітні світлячки, що співали беззвучні мелодії.

Люмірея озирнулася, але стежки назад більше не було. Там, де кілька хвилин тому був парк, тепер тільки туман і ніжне сяйво.

— Куди я потрапила?.. — пошепки запитала вона.

Її голос затонув у тиші лісу, але здавалось, що самі дерева слухали її.
Попереду між деревами пробіг слабкий сріблястий промінчик — той самий, що привів її сюди. І, не вагаючись, Люмірея рушила слідом.

Вона зробила перший крок у світ, який був створений для тих, хто ще пам'ятає, як мріяти.