Love - Шепіт століть, Love

Розділ 1. Вогонь Риму (64 рік н.е.)

Вона народилась у золоті. У розкоші. У клітці з тонких ланцюжків, де замість свободи — обов’язок, замість кохання — шлюб із розрахунку. Її звали Лівія.

Він народився без імені. У бруді. У рабстві. Але з очима, в яких палахкотів вогонь, не властивий рабам. Його звали Кассіус. Та справжнє ім’я він згадав тільки тоді, коли побачив її.

---

Ринок у Римі був галасливим, як завжди. Торгівці кричали, жінки обирали тканини, діти тягнули за поли матерів, а раби тягли вози.

Лівія йшла під покровом рабинь, з гордо піднятою головою. У руках — кошик з виноградом, у серці — спустошення. Вона ненавиділа ці вилазки. Ненавиділа шлюб, що її чекав. Ненавиділа... себе.

Та коли її погляд випадково зустрівся з його — усе змінилось.

Він стояв прикутий ланцюгом біля фонтану. Засуджений. Проданий. Забутий.

Та в його очах... вона побачила щось дивне. Не страх. Не покору.

Він дивився на неї так, ніби шукав ці очі все життя.

> "Я знаю тебе…" — прошепотів він, коли вночі вона прийшла до нього, ризикнувши всім.

 

> "Звідки?" — її голос тремтів, але не від страху, а від чогось глибшого.

 

> "Зі снів. З іншого життя. Може, з тисячі."

 

Вони зустрічались таємно. Під покровом тиші. Там, де не було ні рабства, ні золота. Лише — вони.

Та Рим не прощає.
І доля не жартує.

Однієї ночі, коли пожежа охопила місто, вони втекли.
Бігли через вулиці, через полум’я, тримаючись за руки.

— Ми зробимо це! — кричав Кассіус.

— Я з тобою! — відповіла вона.

Та не встигли. Балка впала. Їхні руки розірвались. Вогонь закрив небо.

І в останню мить, перед тим як зникнути, вона прошепотіла:

> "Якщо не в цьому житті — то в іншому."

 

А він відповів крізь вогонь:

> "Я знайду тебе. Обіцяю."
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍