Love - "Я — донька ворога", Love
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я завжди любила запах кориці. Мама додавала її в какао, коли я хворіла, в пироги, коли ми святкували мій день народження, навіть у компот — ніби хотіла, щоб кожен момент мого життя був просочений теплом.
Іронія.
Бо все моє життя — це була казка на тонкому льоді.
Я прокинулася цього ранку раніше, ніж завжди. Щось було не так. Не з погодою, не з тілом — із серцем. Наче тріснула нитка, що тримала мою звичну реальність. Я встала, зробила чай, спробувала себе заспокоїти. Але тривога — вона, як дим: не видно, звідки, але відчути можна одразу.
Мама не відповідала на дзвінки. Я набирала її вже вдесяте, коли почула звук повідомлення. І тоді серце зупинилось.
> “Аварія на трасі Київ-Одеса. Постраждала одна жінка. Імовірно, Світлана Дорошенко.”
Я прочитала це ім’я п’ятдесят разів. А тоді — чорний екран. Я не пам’ятаю, як опинилася у лікарні. Не пам’ятаю облич медиків. Пам’ятаю лише холод. Холод у грудях. І маленький білий конверт у кишені маминої куртки, який дали мені в морзі.
Конверт із відповіддю на всі мої запитання.
І водночас — із початком всіх майбутніх кошмарів.
---
Після похорону все змінилося. Світ навколо став чужим. Я відключила телефон, зникла з університету. Лише один хлопець не здавався — Алі. Новенький. Ми ледь зналися. Але він приходив. Сидів мовчки. Іноді просто приносив чай і йшов.
Я не могла зрозуміти: навіщо?
Але в його очах була тиша. Не пустота, а спокій.
Саме це і стало для мене рятівним.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Я — донька ворога", Love», після закриття браузера.
