Стружик Лев - Майнкрафт: Пригоди в Рост Нікітосі, Стружик Лев

Сонце тільки-но сходило над Поком, занурюючи його в спокійний ранок. Максим, кутаючись у теплу ковдру, ледве розплющив очі, байдуже намагаючись ігнорувати перші промені світла, що проникали крізь його вікно. Усі, хто його знав, розуміли: Максим полюбляє поніжитись вранці та не поспішає починати свій день.

Але тиша цього ранку була нетривалою. Звуки нестримного стукоту в двері швидко вивели Максима з його сонного стану.

— Максиме, ну вставай вже! — пролунав знайомий голос із коридору. — Я стільки разів просив тебе не байдикувати так рано вранці!

Максим розплющив очі й закотив їх, впізнаючи голос свого друга Микити.

„Ну от, тільки збирався поспати…” — подумав він, невдоволено зітхнувши.

Нарешті, Максим відкрив двері, і Микита, сяючи від ентузіазму, одразу вдерся до кімнати.

— Доброго ранку, пан „Ледащо“! — посміхнувся він, підсміюючись з того, як ліниво Максим розпочинає свій день. — Вставай-но! Маємо розмову важливішу за сон!

Максим лише промимрив у відповідь, позіхаючи і розгладжуючи своє розпатлане волосся:

— Та що ти таке знову вигадав, Микито? Може, сядемо хоч трохи, вгамуй свій запал хоч на хвилинку...

— Нема коли сідати! Я серйозно кажу! Ми… Ми поїдемо у Рост Нікітос!

Максим зупинився й поглянув на Микиту так, наче перед ним стояв бдич із інших світів.

— У Рост Нікітос?! Це ж… Це ж самий центр світу! А нащо це нам?

Микита з нетерпінням почав пояснювати, розмахуючи руками:

— Як нащо?! Максиме, подумай сам! Рост Нікітос — це справжнє серце наших земель, місце, де зійшлися всі шляхи! Аж уявляєш собі: ми можемо побачити велетенські споруди, круті механізми, там є все! Кажуть, навіть такі штуки, яких у нашому Поку ніколи не було!

— І що? — мляво заперечив Максим. — Що нам з того?

— Ой, не будь таким дурмоїдом, Максиме! — сказав у відповідь Микита. — Це ж наш шанс побачити справжній світ! Ти ж сам казав, що хочеш пригод, щось нове, щось особливе!

Максим лише важко зітхнув, опускаючись на диван.

— Микито, ну яка ж це пригода? — сумно промовив він. — До нас в Поку ледь не щотижня приходять нові мешканці, розповідають, які там дива в Рост Нікітосі... Ну, хіба ж я про це не знаю?

— Та тому, що ти ніколи їх не бачив на власні очі! — сказав сміливим тоном Микита. — А самі розповіді не варті копійки! Ми з тобою там майже не були, ми не знаємо, який він насправді. Це буде новий виклик, розумієш? У нас буде шанс дізнатись щось нове, подолати нові перешкоди і… Ну, знаєш, просто добре провести час!

Максим подивився на Микиту з певним сумнівом, але той спостерігав на друга з таким наполегливим і відчайдушним поглядом, що не витримав.

— Ну добре… — ледве чи не нив він. — Але якщо це буде чергова дурниця, як та поїздка у Скармарловку чи Скрутськ, я тебе…

— Та годі вже нити, Максиме! — Микита, задоволений відповіддю друга, стиснув кулак переможцем. — Завтра зранку збирай речі, ми їдемо в Рост Нікітос!

Максим покотив очима, але всередині почувався схвильованим. Нарешті, ще один шанс вирватись із рутинного життя в Поку і побачити справжній світ. Проте він не забув покепкувати з Микити:

— Сподіваюся, ти купиш квитки заздалегідь? І не забудеш, як тоді в Скармарловку, де ми ще врешті-решт загубилися на вокзалі?

— Ні-ні, цього разу все буде інакше! — запевнив Микита, сам впевнений у власній організованості. — Вже йду замовляти квитки! І завтра вранці ми вирушаємо, от побачиш — це буде просто неймовірно!

Наступного ранку, як тільки світанок освітив небо, Максим уже був готовий до подорожі. Він сидів на валізі перед своїм будинком, чекаючи на Микиту, що, як завжди, трохи запізнювався.

— А, от і ти! — посміхнувся Максим, побачивши друга з двома квитками в руках. — То як, готовий до найважливішої подорожі в житті?

— Готовий, як ніколи! — усміхнувся у відповідь Микита, вручаючи один квиток Максиму. — Тепер можемо вирушати!

Вокзал був уже напівзаповнений людьми, які, здавалось, мали власні клопоти. Високий контролер, якого вони зустріли ще під час подорожі в Скрутськ, привітав їх із посмішкою:

— А, привіт, хлопці! Ви знову кудись мандруєте?

— Так, цього разу ми прямуємо в Рост Нікітос, — сказав Микита, підморгуючи контролеру.

— Рост Нікітос, га? Хм… Ну що ж, цікаво, чи зможете ви витримати усі виклики великого міста! — ледь не насмішкувато промовив контролер. — Готові?

— Готові! — вигукнули Микита і Максим у відповідь.

І от, вагонетки вже чекали на них. Микита підійшов до вагонетки, оглянув її з усіх сторін, і нарешті, подивившись на Максима, впевнено вимовив:

— Що ж, натискаємо педаль і вперед у нову пригоду?

Максим з легким хвилюванням кивнув, і вони разом натиснули на педаль вагонетки, вирушивши у нову пригоду, яка стала для них новим викликом.