Стружик Лев - Майнкрафт: Пригоди в Рост Нікітосі, Стружик Лев

Мародери, здавалося, захопили весь простір навколо, і кожен куточок дерева-мерії здригався від їхніх ударів та зловісного сміху. Бос Клодс стояв, гордовито спостерігаючи за панікою, яка панувала навколо нього, а його очі випромінювали переможну злість. Але Максим, побачивши це, відчув, що має діяти.

Зібравши всю свою мужність і рішучість, він оголосив:

— Сила добра переможе тебе, Клодсе, так само, як і твоїх мародерів!

Бос Клодс зупинився, поглянувши на Максима з презирливою усмішкою:

— Сила добра? Ха! Ти, малий скумідал, не розумієш, з ким зв’язався! Моя влада — абсолютна!

Максим, не звертаючи уваги на його насмішки, спробував щось зробити й клацнув пальцем, сподіваючись на диво. Спершу нічого не сталося, і мародери почали сміятися ще голосніше. Клодс, знущаючись, промовив:

— Справді? Ось, на що ти сподівався! Як зворушливо… але так смішно! Ха-ха-ха!

Та в ту мить, коли його сміх уже лунав у всіх кутках зали, під ногами Максима почала з'являтися дивна магічна світна діра, від якої віяло якоюсь незрозумілою силою. Спалахнувши сліпучим сяйвом, світло охопило все дерево-мерію, створюючи навколо ауру добра, яка з кожною миттю міцніла.

Мародери, які стояли найближче, раптом відчули, як їхні мечі й стріли вислизають з рук. Сила, яка панувала довкола Максима, почала притягувати їх, наче невидимою магнітною хвилею, викидаючи мародерів далеко за межі дерева.

— Що це? — закричав Клодс, відчувши, як його самого захоплює потік цієї сили. Він ще раз спробував командувати своїм військом, але ті лише летіли у повітрі, як листя на вітрі, розлітаючись у різні боки.

З останнім зусиллям, Бос Клодс намагався втриматися, але магічна аура добра охопила його повністю й підняла над землею.

— Ні! Цього не може бути! — кричав він, але його злість і крики поступово зникали у далині, поки й він, з повною поразкою, не зник з поля бою, викинутий далеко від Рост Нікітоса.

Магічна діра закрилася, й навколо запанувала тиша. Тоді на місто впали яскраві промені сонця, розсіюючи рештки темряви, що панувала над Рост Нікітосом під час нападу мародерів. Жителі, що спостерігали за тим, що сталося, почали виходити зі своїх укриттів, щоб побачити звільнене місто.

— Ура-а-а! — вигукнули Микита, Максим і Жако, не приховуючи свого щастя від перемоги. Вони обійняли один одного, відчуваючи полегшення й радість від того, що їхнє місто врятовано.

***

Протягом кількох наступних днів, усі жителі взялися до відбудови міста. Вони прибирали вулиці, лагодили будівлі й відновлювали парк атракціонів. Микита і Максим допомагали місцевим, де тільки могли, не приховуючи гордості за те, що стали частиною цієї великої перемоги.

Нарешті, настав день прощання. Микита і Максим стояли біля своєї вагонетки, а навколо зібралися ростонікитичани, які прийшли попрощатися з ними. Жако підійшов ближче, обійнявши їх обох.

— Ви стали для нас справжніми героями, — сказав він, посміхаючись. — І Рост Нікітос завжди буде пам’ятати ваш внесок.

— Ми ще обов’язково повернемося, — відповів Максим, підбадьорюючи свого друга й посміхаючись. — І, сподіваюся, цього разу без мародерів!

— Ми на це розраховуємо, — засміявся Жако. — Мирного вам шляху й безпечної дороги додому, хлопці.

Жителі, які зібралися навколо, почали аплодувати, а хтось навіть вигукнув:

— Дякуємо за вашу сміливість і добро, яке ви принесли нашому місту!

Микита і Максим подякували всім за теплі слова. Потім, сівши у вагонетку, вони ще раз помахали Жако й ростонікитичанам на прощання. Натиснувши на педаль, вагонетка плавно рушила в напрямку дому, залишаючи позаду величний Рост Нікітос.

Від’їжджаючи, Микита і Максим відчували, що їхня подорож сюди залишиться в пам’яті назавжди, бо вони знайшли нових друзів, побачили неймовірні місця і допомогли місту в його найтемніший час.

Так і завершилася їхня подорож до Рост Нікітоса — центру світу і області, яке знову було з невеликою боротьбою проти мародерів.

Кінець