Стружик Лев - Як Лев Дурник псував день святого Валентина, Стружик Лев

У містечку, де кожен житель має ім’я Лев, панує святкова атмосфера Дня святого Валентина. Закохані дарують валентинки, вулиці прикрашені серцями, а Лев Кондитер пече смачні тістечка. Однак усе змінюється, коли Лев Дурник вирішує "розважитися" і влаштовує справжній хаос. Чи вдасться містянам урятувати свято, а самому Леву Дурнику – уникнути покарання?

Як Лев Дурник псував день святого Валентина

У яскравому містечку, де всі жителі мали однакове ім'я, життя завжди вирувало. Це було місце, де Лев Кондитер випікав найсолодші тістечка, Лев Листоноша носив листи, а Лев Поліцейський стежив за порядком. Але серед них виділявся один особливий персонаж — Лев Дурник.

Лев Дурник не мав ніякої важливої професії, зате був справжнім майстром дурощів. Його знали всі — і не тому, що він був популярним чи добрим, а тому, що він постійно псував усе, до чого торкався. Якщо десь раптом ламався фонтан, то, напевно, він запихав туди гумову качечку. Якщо десь зникала табличка з написом «Не ходити по газону», то вона з’являлася на даху мерії. А якщо Лев Кондитер готував святковий торт, то можна було не сумніватися – Лев Дурник вже підмінив цукор на сіль.

І ось у це сонячне містечко завітав день, якого всі чекали — день святого Валентина. Магазини прикрасили рожевими та червоними стрічками, на площі з’явилися серця з ліхтариків, а Лев Кондитер спік сотні тістечок у формі серця. Місто потонуло в романтичній атмосфері.

Лев Листоноша бігав вулицями, роздаючи валентинки. Лев Щасливчик стояв біля квіткового магазину, вибираючи букет для когось особливого. Пара закоханих Левів сиділа на лавці у парку, милуючись заходом сонця.

Та у цей ідеальний момент на вулицю вийшов Лев Дурник. Він подивився на все це рожево-червоне святкове божевілля і скривився.

— Ох, яка нудота! — пробурмотів він.

Він походжав містом, спостерігаючи за закоханими, що обмінювалися валентинками. І раптом у його голові народився блискучий (принаймні, для нього) план.

— Це ж чудова нагода трохи розважитися! — вигукнув він, потираючи руки.

Першою жертвою стала закохана пара, що сиділа на лавці у парку. Лев Дурник підкрався до них з усмішкою хижака. Лев Романтик щойно простягнув Леві Романтичній валентинку, як раптом…

— Ха-ха-ха-ха! З дурним святим Валентином! — вигукнув Лев Дурник і вихопив листівку.

— Гей! — вигукнув Лев Романтик, але було вже пізно.

Лев Дурник розірвав валентинку на дрібні шматочки і розвіяв їх, як конфетті. Лев Романтична ахнула, а Лев Романтик стиснув кулаки.

— Та як ти смієш! — закричав він.

— Це ж просто папірець! — відмахнувся Лев Дурник і, розсміявшись, побіг далі.

Він не зупинявся. На своєму шляху він виривав валентинки у дітей, перевертав коробки з шоколадом, і навіть примудрився схопити квітковий букет з рук Лева Щасливчика та викинути його в фонтан.

— Ти що, здурів?! — закричав Лев Щасливчик, але Лев Дурник лише реготав.

Усюди панував хаос. Закохані плакали, діти скаржилися, Лев Кондитер відчайдушно намагався врятувати свої тістечка від нахаби, а Лев Поліцейський уже підозріло приглядався до всієї метушні.

Але Лев Дурник не збирався зупинятися. Він забрався на сцену, що була встановлена для святкового концерту, і взяв мікрофон.

— Громадяни, слухайте мене! — закричав він, підморгуючи. — Дурний день святого Валентина настав!

— Фуууууууу! — закричав хтось із натовпу.

Але Лев Дурник лише знизав плечима і розсміявся:

— З дурним святим Валентином! Ха-ха-ха-ха!

І в той момент, коли здавалось, що ніхто не зможе його зупинити, до нього підійшов високий, серйозний чоловік у строгому костюмі — Лев Мер. Його поява змусила всіх навколо замовкнути.

— Леве Дурнику, — сказав він, зсунувши окуляри на кінчик носа, — здається, у нас проблема.

Лев Дурник глянув на нього, не зовсім розуміючи, що відбувається.

— А я що? Я нічого! Просто роблю це свято трішечки… цікавішим! — виправдовувався він.

Але Лев Мер тільки зітхнув і зробив знак рукою.

— Охоронці, схопіть його.

І раптом Лев Дурник відчув, як його хапають за руки.

— Гей-гей-гей! Що ви робите?! — закричав він.

Його підняли і понесли в напрямку мерії. Місто дивилося на цю картину із захватом. Може, нарешті день святого Валентина врятовано?

Але ж Лев Дурник — не той, хто так просто здається. Він, незважаючи на те, що його схопили за руки два дужих охоронці, продовжував сміятися, наче все, що відбувалося, було частиною якогось веселого жарту.

— Ха-ха-ха! Чому ви мене тягнете?! — вигукнув він, намагаючись хитро вислизнути, але охоронці тримали його міцно.

Його провели через центральну площу, де всі жителі, ошелешені його витівками, проводжали його поглядами. Лев Поліцейський грізно зиркнув на нього, Лев Кондитер сердито схрестив руки, а Лев Щасливчик підозріло примружився, все ще переживаючи за свій викинутий у фонтан букет.

— Нарешті хоч щось з ним зроблять! — буркнув Лев Листоноша, який ще хвилину тому роздавав валентинки.

Коли Лева Дурника занесли у велику залу мерії, перед ним за столом уже сидів Лев Мер. Він зняв окуляри, уважно подивився на Лева Дурника і зітхнув:

— Леве Дурнику, ти розумієш, що накоїв?

— Ха-ха-ха! Та нічого я не накоїв! Просто зробив це свято трішки… веселішим! — відмахнувся той, всівшись у крісло навпроти.

Лев Мер насупився і стукнув пальцями по столу.

— Ні, ти його зіпсував. День святого Валентина — це важливе свято!

Лев Дурник витріщився на нього, все ще не розуміючи, що відбувається.

— Ха-ха! Чому це не можна псувати таке нудне свято?

Лев Мер зробив глибокий вдих. Він давно був готовий до подібних питань і мав бездоганний план.

— Добре, раз ти не розумієш… Тоді дивися.

Він клацнув пультом, і на великому екрані позаду нього з’явилася перша картинка.

— Це — закохана пара, яка святкує день святого Валентина.

На екрані з’явилося фото Лева Романтика і Леви Романтичної, які трималися за руки та мило усміхалися.

— Фу! — скривився Лев Дурник, дивлячись на це. — Це що, романтичні дурощі?!

— Це любов, Леве Дурнику, — пояснив Лев Мер, і він перемкнув слайд: — Ось Лев Листоноша роздає валентинки — символічні листівки, які люди дарують тим, кого люблять чи поважають.

На фото Лев Листоноша роздавав листівки, а щасливі жителі брали їх і усміхалися.

— Бе-е-е-е! — відмахнувся Лев Дурник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍