Стружик Лев - Як Лев Дурник псував день святого Валентина, Стружик Лев

Але Лев Мер не зупинявся:

— А ось — подарунки. Шоколад, квіти, приємні сюрпризи. Це не просто речі — це знак уваги.

На екрані з’явилося фото Лева Щасливчика, який простягав квіти (ті самі, що Лев Дурник викинув у фонтан).

— Ох… Це ж Лев Щасливчик! — похитав головою Лев Дурник.

Лев Мер повернувся до нього:

— Розумієш, Леве Дурнику, це свято — не про тебе і твої жарти. Це свято для радості, а не для бешкету.

Лев Дурник подивився на екран, де все ще світилася фотографія. Він задумався:

— Ну-у-у… Може, я й справді… трохи переборщив?

Лев Мер кивнув і простягнув йому білу, чисту валентинку.

— От, даю тобі шанс виправитися, — сказав він. — Піди й подаруй цю валентинку Леву Щасливчику, якого ти образив.

Лев Дурник взяв її, усміхнувся, встав зі стільця і попрямував до виходу.

— Добре, спробую! — сказав він собі.

Коли він вийшов із мерії, жителі з подивом дивилися на нього.

— Що це він задумав? — запитала Лев Романтична.

— Може, нарешті порозумнішав? — пробурмотів Лев Поліцейський.

Лев Дурник ішов вулицею, усміхаючись, притискаючи валентинку до грудей, і впевненим кроком підійшов до Лева Щасливчика. Його очі хитро поблискували, але на обличчі сяяла щира усмішка.

— Ось! Тримай! Це тобі! — сказав він, простягаючи валентинку.

Лев Щасливчик спочатку здивувався, але потім його обличчя засяяло радістю.

— Справді? Ти даруєш мені валентинку? Дякую!

Він вже потягнув руку, щоб узяти її, коли раптом…

— Ха-ха-ха! Я пожартував! — вигукнув Лев Дурник і різко вихопив валентинку назад.

— Що?! — ошелешено промовив Лев Щасливчик.

Лев Дурник розірвав валентинку на дрібні шматочки, підкинув їх у повітря і, регочучи, вигукнув:

— З дурним святим Валентином!!!

Клаптики білого паперу полетіли в повітря, осідаючи на землю, наче сніг. Навколо запанувала мертва тиша.

Лев Щасливчик стояв з відкритим ротом, не в змозі повірити у те, що щойно сталося. Жителі, які спостерігали за ситуацією, охнули. Але найгірше — це те, що все побачили поліцейські.

Лев Поліцейський №1, який саме пив каву, мало не виплюнув її, і розізлився:

— А-А-А-А-АХ!... ЗНОВУ ТИ!

— ЯК ТИ НАС БІСИШ! — вигукнув Лев Поліцейський №2, стиснувши кулаки.

А Лев Поліцейський (головний ватажок) більше не стримувався:

— ХАПАЙ ЙОГО!!!

У ту ж мить усі поліцейські разом із жителями міста рвонули вперед.

Лев Дурник миттєво зрозумів, що пора тікати.

— Ой-ой… здається, пора мені звідси!

Він стрибнув убік і рвонув вузькими вуличками міста.

— Схопити його! — кричав Лев Поліцейський №1, женучись за ним.

— Не дайте йому втекти! — підспівував Лев Поліцейський №2.

— Зупиніть його! — вигукував Лев Поліцейський, обганяючи усіх.

— Що ж, нехай спробують! — хихотів Лев Дурник, перестрибуючи через ящики біля магазину.

Жителі міста, наче розлючена хвиля, мчали за ним, але Лев Дурник був надто швидким. Він біг між будинками, перестрибував через паркани, прокручувався на ліхтарних стовпах, поки не вибіг за межі міста.

На горизонті вже сідало сонце. Лев Дурник озирнувся, побачив, як місто повним складом біжить за ним, і, піднявши руки вгору, наостанок гучно крикнув:

— З ДУРНИМ СВЯТИМ ВАЛЕНТИНОМ!!! ХА-ХА-ХА-ХА-ХА!!!

Його голос лунав над містом, поки він зникав у сяйві сонячного заходу.

І так закінчилася ця історія.

Кінець