Світлана Фоя - "Круки", Світлана Фоя

– Так минуло кілька днів. Люди почали відчувати голод та спрагу і мусили йти на пошуки їжі й води… Вигнанці мали пристосовуватися до нового життя. І дізналась жінка як болить босим ногам гострий камінь, як пече обличчю земне сонце, яка холодна ніч під відкритим небом… І відчув чоловік тягар обов’язку, розчарування першого невдалого полювання, лють дикого звіра... І платили вони потом, сльозами та кров’ю за кожну свою потребу й бажання, і вчилися вони жити з непримиреним своїм духом, з вічною боротьбою зла та добра у серці. Так подружжя пізнавало нове життя.  А в покинутому яблуку було одне зернято, що без жодних завад проросло в чорній землі і стало молодим деревцем. Росла та яблуня не одну тисячу років, та не цвіла, а коли нарешті з’явились перші пуп’янки, Творець впізнав дерево й кинув у нього блискавку… Хоч яблуня й не згоріла, то вже певно всохла б, як би не Радник, що з власної плоті створив охоронця-змія і поклав його під корінь дереву. З тих пір дерево ні мертве, ні живе. На його гілках сидять два круки, а між корінням лежить древній змій, приречений живити те дерево власною кров’ю, оберігати до наступного цвітіння. І коли воно зацвіте, коли його чорний плід зірве рука обраної, прийде кінець цього світу й початок іншого. І переродиться все існуюче, все змінить свою подобу і таємну суть свою відкриє. В будь-якому разі – так обіцяє Радник.

     Сказати, що Аї сподобалася розповідь незнайомки – не сказати нічого! Вона хотіла ще щось дізнатися від дивної жінки, та їй у око потрапила підхоплена вітром піщинка. Ая інстинктивно заплющила очі, а коли розплющила – оповідачки вже не було. Хто вона така? Куди поділася?

        По землі промайнула чорна тінь – у небі пролетів крук. Не знати чому, але Ая була переконана – він полетів на чорні гілки Чортових Вил.

Кінець