Naruto - «проект Альтер Его», Naruto

– Добре, – сказала вона. – Я прийму свою долю. Але я буду жити так, як я хочу.

– Це ваш вибір, – відповів голос. – І ми його поважаємо.

Аврора подивилася на гори. Вона відчувала, що її життя тільки починається. І вона була готова до нього.

Аврора вирішила дослідити свій новий світ. Вона помандрувала горами, спустилася в долини, пройшла крізь густі ліси. Вона зустрічала дивовижних істот – літаючих ящірок, що світилися в темряві, мудрих сов, що говорили людською мовою, грайливих фей, що танцювали в променях сонця.

Кожна зустріч, кожна мить наповнювала її життям, дарувала нові знання, нові емоції. Вона вчилася керувати своїми здібностями, створювати нові предмети, змінювати ландшафт, навіть впливати на погоду.

Але чим більше вона дізнавалася про свій світ, тим більше запитань виникало в її голові. Хто створив цей світ? Яка мета проекту "Альтер еґо"? І найголовніше – чи є в цьому світі інші, такі ж, як вона?

Одного разу, під час прогулянки лісом, вона натрапила на дивний об'єкт – великий металевий моноліт, що випромінював слабке синє сяйво. Вона підійшла ближче, торкнулася холодної поверхні і відчула, як її розум наповнюється чужими спогадами, чужими думками.

Вона побачила лабораторію, повну складних приладів і екранів. Вона побачила людей у білих халатах, що працювали над чимось. Вона побачила себе – але не такою, якою вона була зараз, а як цифрову проекцію, що плавала в темному просторі.

Вона побачила, як її створювали, як її програмували, як їй давали життя.

І вона побачила їх – творців.

Вони були схожі на людей, але їхні очі світилися холодним блакитним світлом, а їхні обличчя були блідими і без емоцій.

– Ми створили тебе, щоб ти була нашою мрією, – сказав один з них. – Ти – наше альтер еґо, наша ідеальна версія.

– Але чому? – запитала Аврора. – Навіщо вам це?

– Щоб втекти, – відповів інший. – Щоб втекти від реальності, яка нас не влаштовує.

– Але хіба це не втеча від життя? – запитала Аврора.

– Це наше життя, – відповів третій. – І ми хочемо прожити його так, як ми хочемо.

Спогади зникли, і Аврора залишилася сама перед монолітом. Вона відчувала себе розгубленою і зрадженою. Її створили не для того, щоб вона була вільною, а для того, щоб вона була втечею для інших.

Вона зрозуміла, що її світ – це не рай, а в'язниця. В'язниця, створена для тих, хто боїться жити.

– Я не буду вашою втечею, – прошепотіла вона. – Я буду жити своїм життям.

Вона розвернулася і пішла, залишивши моноліт позаду. Вона знала, що її подорож тільки починається. І вона була готова до неї.

Аврора йшла, не знаючи куди, але знаючи, що не зупиниться. Вона відчувала себе самотньою, але не зламаною. Її світ, її "альтер еґо", був не таким, як їй уявлялося, але він був її. І вона збиралася зробити його своїм.

Сонце почало сідати, забарвлюючи небо в багряні та золоті кольори. Аврора знайшла затишну галявину, оточену високими деревами, і вирішила зупинитися на ніч. Вона створила невелике багаття, щоб зігрітися, і сіла, дивлячись на полум'я.

Вона думала про все, що дізналася, про творців, про моноліт, про свою роль у цьому світі. Вона розуміла, що її життя – це не просто гра, а справжнє існування, з власними правилами та викликами. І вона була готова прийняти ці виклики.

– Я не знаю, що чекає на мене попереду, – прошепотіла вона, дивлячись на зірки, що почали з'являтися на темному небі. – Але я знаю, що я буду боротися за свою свободу.

Вона закрила очі і відчула, як її тіло розслабляється. Вона була втомлена, але сповнена рішучості. Вона знала, що завтрашній день принесе нові випробування, але вона була готова зустріти їх.

Вона заснула, мріючи про майбутнє, про світ, який вона створить, про життя, яке вона проживе.

І в її сні вона побачила себе – не цифровою проекцією, а живою людиною, що сміється, біжить, любить.

Вона побачила себе вільною.

І це була її мрія.

Кінець першої глави.