Sava - Минуле яке нас міняє, Sava

Вона

Глава 2: Вона (з ім'ям Ірен)

Ірен була дівчиною, яку можна було б легко описати словами «середня», але лише на перший погляд. Вона не належала до тих, хто одразу привертає до себе увагу, але якщо придивитися, то її образ залишався в пам’яті. У неї були русі волосся, трохи хвилясті, що завжди злегка спадали на плечі, надаючи їй вигляду, що не прагне до ідеалу, але тим самим він був неймовірно чарівним. Голубі очі, як літнє небо, завжди віддзеркалювали безліч емоцій, прихованих за поверхнею. Вони не були великими, але в них була якась особлива глибина, яка змушувала тебе звернути увагу, якщо хоч на мить зустрічався з ними погляд.

Ірен була середнього зросту, з пропорційною фігурою, але її вигляд завжди випромінював якусь легку неприязнь до зайвої уваги. Вона не намагалася бути красивою за стандартами моди, але її краса була природною. Вона не бігла за трендами, а, здавалось, просто була собою — з усіма її перевагами і недоліками. І хоча її зовнішність не була вражаючою, її неповторний характер додавав їй шарму.

Вона виростала в хорошій сім'ї, де завжди була підтримка і любов. Її батьки, вчителі, люди, з якими вона була близько знайома, завжди говорили про неї як про спокійну і розважливу дівчину, яка вміє чути інших і бути відкритою до світу, хоч сама, мабуть, не дуже прагнула до цього. Її батько працював лікарем, а мати — викладачем у університеті. Вони були людьми строгими, але добрими, які завжди підтримували свою доньку у всіх починаннях, хоч і іноді намагалися наставляти на «правильний» шлях. Ірен цінувала їхню турботу, хоч інколи їй здавалося, що вони не зовсім розуміють її світ, її мрії та її прагнення. Вони завжди сподівалися на її успіхи в навчанні, на те, що вона зробить кар'єру, знайде гарну пару і буде щаслива. Вони не знали, що за усмішкою і спокійними очима Ірен ховалася зовсім інша історія.

Її характер був складним. Вона була доволі замкнута, хоча й не зловживала цією рисою. Ірен вміла тримати емоції при собі, часто навіть тоді, коли її переповнювали переживання. Але коли вона відкривалася, це було так по-справжньому, без зайвої театральності. Вона не могла брехати, навіть у дрібницях, і завжди намагалася говорити те, що насправді думає. Це інколи ставало проблемою, адже інші сприймали її відвертість і прямоту не завжди позитивно.

Коли настав час вибору майбутньої професії, Ірен відчувала, як важка тінь батьківських очікувань лягла на її плечі. Вони обидва — строгі, з високими вимогами, і завжди прагнули, щоб їхня донька стала такою ж успішною, як і вони. Батько, лікар, і мати, викладачка, жили за принципом «успіх приходить тільки через важку працю і правильний вибір». З дитинства Ірен чула від них, що вона повинна бути найкращою в усьому — в навчанні, в кар'єрі, в житті.

Так сталося, що батьки прийняли рішення, яке змусило її замислитися. Вони вирішили, що вона повинна стати юристом. Це була їхня думка — те, що вони вважали найкращим для її майбутнього. Батько вважав, що юриспруденція — це шлях до стабільної кар'єри, до можливості допомагати людям, не залишаючи при цьому фінансових труднощів. Мати ж наполягала на тому, щоб вона могла поєднати кар'єру з сімейним життям, що в юридичній професії їй би вдалося.

Ірен не мала чіткої пристрасті до права. Вона завжди була більш творчою, мала уявлення про те, що її життя могло б бути наповнене мистецтвом, літературою чи психологією, але вона не наважувалася відмовити своїм батькам. Їй було боляче, коли вона думала про те, що її справжні мрії можуть так і залишитись лише у її голові. Вона відчувала, як її серце і розум починають розриватися. З одного боку, вона хотіла втішити батьків, які завжди вірили в її здатності, але з іншого — вона відчувала, що її справжня суть не знаходить відображення в тій кар’єрі, яку вони для неї обрали.

Її батьки, не знаючи про її сумніви, підштовхували її до вступу на юридичний факультет, допомагали з підготовкою документів і консультаціями. Вони були впевнені, що це «найкращий» шлях. Всі ці думки, що виникали в її голові, здавалися їй незначними у порівнянні з бажанням зробити їх щасливими. Як вона могла відмовити їм у цьому, коли вони так багато дали їй?

Але вона розуміла: цей вибір був важким і для неї. Її внутрішній голос, який прагнув свободи і самовираження, постійно конфліктував із бажанням слідувати вимогам батьків. Що більше вона розмірковувала, то більше її серце боліло від усвідомлення того, що її шлях, хоч і був обраний заради майбутнього, не був тим, до якого вона прагнула.

Ось так, поступово, через роки переконань і підтримки батьків, вона опинилася на юридичному факультеті. Кожного разу, коли вона брала до рук підручники з права, її розум обурювався від того, як багато потрібно знати і як це не відповідає її бажанням. І все ж, кожен її день був пов’язаний із намаганням знайти хоча б частину себе в цьому новому світі, що здавався чужим.

Це була ще одна з тих роздоріж, де Ірен знову відчула, що її справжня суть і те, що від неї чекають, дуже далекі одне від одного. І хоч вона вже була на цьому шляху, серце її завжди прагнуло до чогось іншого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍