Night mystery - Тінь,що стала світлом , Night mystery

Перші тижні Олена трималася. Вона не відповідала на саркастичні коментарі Артема, не звертала уваги на підстави, які він і його друзі влаштовували їй щодня.

 Вони «випадково» забирали її стілець у їдальні, ховали зошити, голосно сміялися, коли вона заходила до класу. 

Інші учні або відверталися, або підсміювалися разом із натовпом, бо хто б наважився піти проти Артема?

Але Олена не давала їм того, чого вони хотіли. Вона не злилася, не плакала і не просила про допомогу. Вона просто мовчки терпіла.

Артемові це не подобалося. Він звик, що люди або підкоряються йому, або бояться. 

А тут була дівчина, яка ніби існувала в іншому вимірі, де його слова не мали сили.

— Ти що, робот? — якось запитав він, коли вони випадково залишилися в коридорі після уроку.

Олена, яка перебирала книги в рюкзаку, навіть не здригнулася.

— Чому ти так вирішив?

— Бо ти не реагуєш.

Вона підняла на нього погляд.

— А ти чекаєш, що я буду?

Артем засміявся.

— Ти думаєш, що я просто так до тебе причепився?

— Думаю, тобі нудно.

Цей спокій виводив його із себе.

— Ти ж розумієш, що довго так не протримаєшся?

Вона закрила рюкзак і підвелася.

— Не хвилюйся.

І пішла.

Артем не міг зрозуміти, чому його це так зачепило.

---

Того дня зранку лив дощ. Осінній, холодний, із сильним вітром.

 Учні виходили зі школи під парасольками, натягуючи капюшони.

Артем стояв біля входу й ліниво переглядав телефон, коли побачив її.

Олена стояла на порозі без парасольки, вдивляючись у мокрий, сірий двір. 

Вона не поспішала бігти під дощ. Здавалося, що їй байдуже, змокне вона чи ні.

Артем з якоїсь причини підійшов.

— Забула парасольку? — його голос звучав м'яко, майже дружньо.

Олена підняла на нього погляд.

— Тебе це хвилює?

— Ні, просто цікаво, скільки ти ще протримаєшся, перш ніж зламаєшся.

Вона подивилася на нього так, ніби розгадала якийсь його секрет.

— Думаю, тобі самому цікаво, скільки ще ти протримаєшся.

І вийшла під зливу, не ховаючись.

Артем спостерігав, як її тонка постать губилася серед сірих крапель.

Йому більше не хотілося дивитися, як вона страждає.

Він сам не розумів чому.