Андрій Хімко - У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

«компетентних» гвинтиків та при схваленні безликою громадськістю, діяла активно, злагоджено і безперестанно проти тих, кого вважала «контрреволюційними елементами». І Боже наш! Кого тільки і в якій тільки кількості кати врешті не укокоськали у своїх катівнях! Історія ніколи того не підрахує, бо в росоімперії приховування злочинів було, є і буде нормою! Дізнатися про те хоч частково можна буде лише по сконанні сатрапа, а більше — при повному демонтажеві імперії — аж до основ!..

Патологічна проімперська жага до погромного самовладдя Сталіна-царя і його придворних-поплічців набирала все більш варварської якості, більшої навіть за Петрову й Катеринину, досягаючи параної у своїй хижості й звіриності. Винищення «світочем епохи» навіть потенційних опонентів та противників лягло в основу його мети втриматися у кріслі диктатора — під особистою охороною НКВС в особах Паукера, Воловича, Чортока, Гая та цілих армій пильних терористів. Знищенням отих опонентів по закордонню відали убивці Берман-Юрин, Шпігельглас, Фріц-Давид, тощо під недремною зверхністю Слуцького. Жертвами їх були, серед безлічі інших, і С.Петлюра та Є.Коновалець, як сепаратисти, небезпечні для «неділимої», в якій переродилося вже все: правда — у повну брехню, закон — у брутальне і розбещено-цинічне беззаконня, статті Конституції — у паперовий глум і глуз, війна — в мир, суди — в самосуддя Лінча, марксизм — у мракобісся росо-шовінізму і єдино-неділимства «Першої у світі» для загарбання всього світу.

Про те, що в накреслених планах «батька народів» і генсека на першому місці був загарб світу, крім закликів до пролетарів, що мали з'єднатися з ново-імперією під її клешнями, і крім збільшення її армії та підсилення озброєності й чисельності касти «бійців невидимого фронту», свідчила і мусована несамовита пропаганда воєнізації населення всієї великотабірної кошари. В дитсадках, яслах, школах, серед молоді, студентів, резервістів, спортсменів, у військових закладах розвернулася неймовірна за масштабами підготовка до війни, — звичайно ж, «за мир». В армії навіть помічникам командирів рот — при безкоштовному обмундируванні, квартируванні та переміщенні — почали видавати двоокладні, порівнюючи з ученими, ставки. Воєнізувалася промисловість — під експлуатаційно-тріскотливе базікання про соціалізм і комунізм, які оберігав, як зіницю ока, держава в державі НКВС, в тому числі, і від «несвідомих елементів»: батьків, матерів, братів та сестер. В Україні богували тоді наркомюст Михайлик і нарком вчорашнього ОДПУ, а тепер НКВС Балицький, — зрозуміло, «під мудрим керівництвом вождя народів».

Як не парадоксально, але допомагав «світочеві народів»-маніпуляторові та його камарильї вовкулаків і тепер, як і по революції, так званий «капіталістичний світ». Допомагав тим, що й знати не хотів по-справжньому агресивної зроду-віку натури ново-монархії Росії, бачачи її, прикриту серпом і молотом, зірками та червоним полотнищем, таки союзником народів, а не його кабалою, гніздом комунізму, а не імперності. Ні першого, ні другого і в натяках насправді в ній не було. Інтуїтивно чуючи загрозу собі, світ продовжував іти наступом не на інсайта-росоімперію, яка, відтягуючи його увагу ідеями комунізму і союзництва, роками смертельно разила його ярликами в саме серце, а тільки на її облудну паплому-міраж, — звичайно, під впливом політологів-неділимців та безлічі оплатно замилуваних вождем агентів і убивць.

Започалася ота сліпота світу до великосатрапії дуже давно, повторилася т.зв. Ара в 1919-1921-х роках Гуанро і продовжувалася довголіття іншими, що діточо-наївно допомагали, так і не знаючи, кому та допомога перепадає насправді, бо дивилися на все через видані їм викривлені шкельця великодержавних словоплутних дипломатів, втридорога платячи за свою сліпоту з кишень трудових людей світу. Облуди вождя та його маріонеток услід царям врешті досягли маревності і всередині велико-табірної монархії, бо чимало ізгоїв у своїх нещасних батьківщинах, переважно уже членів партії — з комуністами тоді було покінчено кінцево! — раділи й тішились під бравурні марші і від своїх осудовищ, ганьби та глуму над гідністю, а просто люд, найпаче російський, за Миколою кривавим плакав, а за Сталіним — і кашлем ридав. Ці парадоксальні безглуздя жили, живуть і будуть жити, бо навіть доволі освічений світ не знає, з ким він має справу в дійсності, знову ж таки, завдяки і емігрантам — русофілам та велико-державцям, як ізгоям, які до всього ж ніколи ще не знали національного гніту над собою, а ординський, перейнявши й удосконаливши, присвоїли й забули...

Робота органів НКВС тяжка, але благородна. При катуваннях у допитних слідствах та домаганнях найбезглуздіших зізнань від «ворогів народу» в таборах для заздалегідь запланованих всепівнічних, сибірсько-казахстанських та далекосхідних кошарно-інтернаціональних — обов'язково комсомольських! — будівельно-епохальних будов, а по суті крематоріїв, найпаче й виключно для представників колись ста дев'яноста трьох інонаціональностей, «в стране свободи» постійно лунають бравурні мелодії «Прощання слов'янки» чи «Амурских волн» або ж веселі та бадьорі марші Дунаєвського у виконанні духових оркестрів, глушачи крики, зойки й стогони жертв тих мордувань — уже й за замахи на Молотова в Сибіру, троцькістське гніздо в Кузбасі чи змову бухарінців із троцькістським центром. А кінець — на радість отим органам — один: повищення в чинах для них та прострації, безпам'ятства-катарсиси, то пак звільнення душ від тіл — для їхніх жертв. Незламних та стійких і в каліцтві, отих жертв — після голодоморства в бурах, шизо і карцерах — кидають у психлікарні і тримають там за гратами у сорочках, як божевільних. Після «великого перелому», вчиненого «світочем людства», для катів НКВС це стало звичним цинічно-брутальним трагічним дійством. Вони, як ніхто, бачили тогочасну декларативно-пропагандистську гру акторів-партапаратників у рівність, слободу, вселюбов до ближнього, світову миролюбність Країни Рад, яких, як рукавів у жилетки, ніколи й не було в Росії і до епохи Сталіна. Але мало хто з них навіть допускав відмову від отієї тяжкої роботи, що велася денно і нощно, поки жертва не непритомніла чи підписувала все, що пильні «слуги народу» накрапували в протоколах дізнань. Вони ж, особливо при вербуванні «рабсили» на сталінські будови, собі в поміч почали масово практикувати анонімні звідомлення і доноси, в абсолютно переважній більшості під їхню ж диктовку писані, використовуючи зведення людських рахунків чи одержання-утримання вигідної посади бездарами і злочинцями...

У підсумках досягнень, які якщо й були, то не завдяки, а наперекір владцям, і протягом отієї суцільно-колективізаційної першої п'ятирічки, і другої та третьої також — завжди основними були наступ на капіталістичний світ єдиним фронтом, перемога і закріплення диктатури пролетаріату, допомога трудівникам усього світу як «жертвам імперіалістичних мракобісів», що — при розгулі насильства і пойнятому терористичному великодержавстві — означало глобальну деструктивно-підбурювальну та розкладницьку дію на трудящих та інтелігенцію усіх держав світу аж до зміни в них системи влади з допомогою масових закидів