Олекса Чорна - Кохати суворо заборонено, Олекса Чорна

2.

Що я знаю про генераторів магічної енергії? Те саме, що й усі, мабуть. Їх небагато, вони виробляють мей, якими ми всі користуємося, тільки чомусь у суспільстві про них відгукуються з неприхованою зневагою. Але мені все одно — генератори, з чуток, мають практично необмежений запас мей, а все інше... Розберуся.

Минувши залиту сонцем бруківку, я опинилася перед громіздкою сірою будівлею, вкритою потрісканою місцями ліпниною. Над входом висіла потрібна мені табличка, але серце билося так голосно, що я не наважувалася відчинити двері.

Заплющивши очі, я порахувала від десяти до одного і взялася за ручку.

- Привіт, - пролунало звідкись ззаду, змусивши мене підстрибнути на місці.

Миттєво озирнувшись, я притулилася спиною до дверей суто рефлекторно, щоб не впасти.

- Здрастуйте...

На витончено вигнутій кам'яній лаві сиділа дівчина, яку я, зайнята, мабуть, своїми думками, не помітила одразу. Молода і красива, з гострими рисами обличчя, вона була схожа на ляльку. Цю асоціацію особливо посилювала її відкрита сукня з корсетом та короткою пишною спідницею. Біла тканина, вкрита чорним мереживом, що ніби розпливалася на кисті та ноги (хоча це всього лише були рукавички та ажурні панчохи), створювала ілюзію павутиння, в якому загрузла незнайомка. У дівчини було густе рівне волосся чорного кольору, що спускалося трохи нижче талії і прикривало одне око. Друге, велике і виразне, дивилося на мене з цікавістю.

- Вирішила податися в генератори? - поцікавилася вона.

- А... А що? - задерла голову я, готуючись дати відсіч у разі потреби.

- Нічого, - райдужка незнайомки сяйнула, ніби в неї потрапила блискітка, після чого дівчина поспіхом опустила погляд, приховуючи від мене очі пухнастими віями. - Стало цікаво. Вибач, я не хотіла тебе налякати... Я - Лялечка.

- Ясочка, - представилася я у відповідь, зніяковіло переминаючись з ноги на ногу.

Стало трохи соромно за свою реакцію. Не схоже, щоб Лялечка хотіла мені чогось поганого.

- Дуже приємно, - дівчина посміхалася, дивлячись на підлогу. - Я люблю спілкуватися з новенькими.

- З новенькими? - я ахнула. - Ви... Ви генераторка, правда? Ой, як чудово! Я ніколи не бачила живих генераторів так близько!

- Правда? Ти щойно з притулку? Нас не так уже й мало, — усмішка в Лялечки була задумливою і, здається, трохи сумною. - Чому ти хочеш стати такою?

Я пересмикнула плечима. Брехати не було сенсу.

- Я порожня. Без здібностей.

- А... - з розумінням зітхнула дівчина. - Іноді краще зовсім без них. Пробач, мені час іти, - не підводячи очей, вона встала з лави. - Але ми ще побачимось. Щасти тобі, Ясочко.

- Дякую!

Ця зустріч чомусь додала мені впевненості. Мабуть, у цей момент мені теж захотілося бути такою витонченою порцеляновою статуеткою, що повільно вистукує каблучками кудись у далечінь в своїх таємничих справах.

Але поки що я лише Ясочка без роду і племені. Хоча це ненадовго.

Я рішуче штовхнула вхідні двері.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍