Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Спогади. Перша зустріч із Захаром 
 

Коли я увійшла в університет, перше, що я помітила — це незвичний, буквально нервовий настрій, який панував в коридорах. Все виглядало, ніби це не звичайний день, а день великого святкування чи важливої події. Студенти метушилися, говорили між собою, шепотілися, поглядаючи то в один бік, то в інший. Я не могла зрозуміти, що відбувається.

— Що сталося? Чому такий галас? — запитала я свою подругу, котра була не менш збентежена від цієї метушні.

— Ти що, не знаєш? — вона на секунду зупинилася, витираючи руки об джинси. — Сьогодні до нас приїжджає Захар Білов! — її очі блищали, і я помітила, як її голос став тихим.

— І що? Стільки галасу через нього? — я не розуміла, чому це так важливо.

— Ти що?! Він шалений красунчик, багатий, успішний бізнесмен! І до того ж, він дасть нам інтерв’ю, розповість, як почати свій бізнес! — сказала вона, нахиливши голову, щоб підкреслити всю важливість події.

— Ого, круто, — відповіла я з іронією в голосі, хоча глибоко всередині зрозуміла, що це дійсно цікаво.

— Ага, круто… — подруга, очевидно, була вже вражена цим всім, ми одразу вирушили до конференц-залу, бо, за її словами, місця швидко закінчаться, а стояти дві години довго. 

Як тільки ми увійшли в зал, я була приголомшена. Зала була заповнена до останнього місця. Відчувалося, що весь університет зібрався тут. Люди сиділи в очікуванні, говорили про бізнес, інвестиції та перспективи, кожен намагався виглядати якнайкраще, як на червоній доріжці. Ми зайшли і трохи розгублено озирнулися.

— Ну все, в перший ряд ми явно не попали, — посміхнулася подруга, розуміючи, що конкуренція за місця була жорсткою.

— Звідки стільки людей? — я все ще не могла повірити, що цілу купу людей привело сюди лише одне ім’я.

— Всі прийшли подивитися і послухати Захара Білова, — подруга одразу зловила мій погляд і пояснила.

— Ти куди? — запитала вона, коли я вже почала рухатися до виходу з залу.

— Піду подзвоню батькам, — я трохи посміхнулася, але з кожним кроком все більше відчувала напругу у своїй грудях. Як би там не було, я не любила бути серед натовпу.

— Невдовзі починається, не пропусти! — крикнула подруга мені в спину.

Я швидко вийшла із конференц-залу, і в цей момент  зіткнулася з чоловіком, який йшов з спалю в руках, а далі кава опинилася на мені.

— дивіться, куди преш! — вибухнула я, не встигаючи зупинитися.

— Вибачте, я вас не побачив, — відповів чоловік, і його голос був настільки спокійним і холодним, що я на мить відчула якусь дивну напругу в повітрі.

Він був одягнений в елегантний костюм, і я не могла не звернути увагу на його високу постать. Моя біла сукня, в яку я так ретельно вбиралася цього ранку, миттєво поглинула всю каву, яку він ніс в руках  так, ніби я просто впала в багнюку.

— Мені дуже шкода! — сказав чоловік, дивлячись , що сукня виглядає жахливо. — Пропоную піти в найближчий бутік, і я куплю вам іншу річ.

— Взагалі-то я не дозволяю чоловікам платити за мене, — я почувалася незручно, але не можна було залишити так на цілий день . До того ж додому ще далеко.

— Гаразд, — відповіла я, немов зневірено. — Ходімо, але тільки швидко!

Він, не вимовивши ні слова, провів мене до найближчого магазину. По дорозі він розвернувся і сказав кілька слів іншому чоловіку, який миттєво кудись пішов.

Ми увійшли в шикарний бутік, і я на мить відчула себе абсолютно не в своїй тарілці. Тут все було таким дорогим, що я відчула себе, немов не в цьому світі. Всі ці сукні коштували, як маленька яхта, і я почала хвилюватися, чи не надто великою була «ціна».

— Вибирайте все, що хочете, — сказав чоловік, ніби у нього було достатньо грошей, щоб купити мені весь магазин.

— Ні, давайте підемо в інший магазин, — я намагалася вмовити його, не бажаючи потрапляти в ще більш незручну ситуацію.

— Вам тут не подобається? — запитав він.

— Ні, тут дуже гарно і дорого, — я миттєво поправилася, не бажаючи виглядати невдячною.

— Я все оплачу, не переймайтеся, — додав він.

Я не знала, що робити. Я нервово зиркала навколо, поки він не покликав консультанта. Відразу до нас підійшла дівчина в чорній уніформі.

— Добрий день, чим можу допомогти? — запитала вона, посміхаючись.

— Добрий день, допоможіть вибрати сукню для цієї прекрасної дами, — сказав він, і я відчула себе трохи незручно.

Консультант ввічливо вказала на диван:

— Прошу, сідайте на диван, пане. Пройдемо, звернулася вона до мене.

Через двадцять хвилин я була в шикарній чорній сукні, яка ідеально підкреслювала мою фігуру. Чорний клач і туфлі доповнювали образ. Я стояла перед дзеркалом і не могла повірити своїм очам — це була абсолютно нова я.

— Все готово, — сказала консультант, і я почала хвилюватися, що це все не моє.

Чоловік обережно оцінив мене, його погляд затримався на декольте, і я, не знаючи чому, відчула якусь дивну тривогу.

— Чудово, — промовив він. — Оплата карткою.

Консультант швидко обробила покупку:

— З вас 15 000 гривень, дякую за покупку!

— Допобачення, — сказав він і швидко вийшов з магазину, не давши мені часу навіть щось сказати.

Ми вийшли з магазину, і я відчула, як весь цей напружений день наближається до свого кінця. Дорога до університету була недовгою- він все так само, спокійно, розмовляв по телефону, не звертаючи на мене особливої уваги. А я, навпаки, поспішала, адже інтерв’ю з Захаром вже почалося, а я ще навіть не була в залі.